22-й тур
22-й тур чемпіонату УПЛ був позначений двома прикметними обставинами. По-перше, після нього чітко вималювалися у турнірній таблиці два лідери турніру, ЛНЗ і «Шахтар». По-друге, знову не обійшлося без суперечок з приводу суддівства, знову головною причиною виявилося втручання ВАР. Це вже має ознаки сталої тенденції. Із цього і почнемо.
3 квітня
«ПОЛТАВА – «ОЛЕКСАНДРІЯ» – 3:3 (1:3)
Голи: Дорошенко, 40, Кобзар, 60, Плахтир, 72 – Кастільйо, 7, Амарал, 31, 37.
4 квітня
«ДИНАМО» (Київ) – «КАРПАТИ» (Львів) – 0:1 (0:1)
Гол: Фаал, 6.
«КОЛОС» (Ковалівка) – «МЕТАЛІСТ 1925» (Харків) – 0:0
5 квітня
«КРИВБАС» (Кривий Ріг) – ЛНЗ (Черкаси) – 0:3 (0:0)
Голи: Кравчук, 55, 65, Нонікашвілі, 84.
«ПОЛІССЯ» (Житомир) – «ВЕРЕС» (Рівне) – 1:1 (1:1)
Голи: Андрієвський (34) – Шарай (45).
«ШАХТАР» (Донецьк) – «РУХ» (Львів) – 3:0 (1:0)
Голи: Егіналду, 34, 62, Мейрелліш, 89.
«ОБОЛОНЬ» (Київ) – «ЗОРЯ» (Луганськ) – 3:3 (1:1)
Голи: Приймак, 36, Волохатий, 60, Лях, 83 – Вантух, 6, Пердута, 51, Будківський, 65 (пен.).
6 квітня
«ЕПІЦЕНТР» (Кам’янець-Подільський) – «КУДРІВКА» – 1:0 (0:0)
Гол: Рохас, 56.
«СІМ НЯНЬОК» НА ВАРІ
І «знов за рибу гроші». Або – ВАР як «лихоманка» українського футболу. Знову втручання ВАР у перебіг матчу, знову зміна рішення головного судді у полі, знову суперечки і протилежні думки. Після горезвісного матчу «Полісся» – «Динамо» тепер ця одіозна ситуація виникла знов-таки за участі динамівців, але вже в поєдинку з «Карпатами». На 80-й хвилині Матвій Прокопенко перехопив м’яч у воротаря і спрямував у ворота, зрівнявши рахунок у матчі. Головний суддя матчу Дмитро Панчишин впевнено вказав на центр поля. Але у сучасній українській суддівській практиці визначення «головний» можна брати у лапки, бо ще є арбітр ВАР, і складається враження, що саме він є головним, без лапок, на поєдинку команд, а не той, що в полі. Саме арбітр ВАР матчу «Динамо» – «Карпати» Олексій Деревінський повідомив рацією Панчишину, що є сумніви, щодо відповідності правилам у взятті воріт. Арбітр у полі передивився епізод на моніторі і, як це зазвичай трапляється у подібних ситуаціях, перемінив своє рішення на протилежне – штрафний на користь «Карпат». Зараз головно не про тонкощі обставин у сенсі зараховувати – не зараховувати гол. Як кажуть, ситуація «на тоненького» і можливі варіанти, а більше про суддівську тенденцію, що склалася з арбітражем на футбольному полі та навколо нього.
Спочатку про сам епізод із забитим та відміненим голом Пономаренка, щоб більше до того не повертатися. Для тих, хто не бачив цього епізоду, короткий опис, вмикайте уявлення – удар з близької відстані динамівця Богдана Редушка, воротар «Карпат» Назар Домчак м’яч відбиває перед собою, в падінні простягає руки, щоб його зафіксувати, з під його рук, граючи у м’яч, того вибиває Матвій Пономаренко і переадресовує у ворота.
Так, у офіційних міжнародно визнаних правилах футболу існують положення, які ніби й чітко виписані, але залежно від конкретної ситуації їх можна трактувати по різному. Є ще одне футбольне правило, неписане, але діюче за певних обставин, як буває щодо гри рукою у карному майданчику – рішення на розсуд судді. У нашому випадку – згідно з Правилами гри IFAB, воротар вважається таким, що контролює м’яч руками (зафіксував його), зокрема, коли м’яч перебуває між його руками або між рукою та будь-якою поверхнею (наприклад, землею або власним тілом), крім випадків, коли м’яч випадково відскакує від воротаря або коли він щойно здійснив сейв. У згаданій ситуації і перше було, і друге було. Чому віддати пріоритет? Правильно – читай тепер неписане правило, про яке щойно йшлося. Так переважно чинять у розвинутих футбольних країнах. ВАР має втручатися лише коли є впевненість, що суддя очевидно помилився.
Але в Україні свої поняття ВАР. Взагалі ВАР винайшли і запровадили для торжества справедливості на футбольному полі і в грі, одночасно не заважаючи їй. А парадокс сучасного українського ВАР’ювання у тому, що «дякуючи» арбітрам на ВАР судді у полі свої правильні рішення вже неодноразово міняли на неправильні. Справедливість навпаки. Чому так? Їх, арбітрів ВАР, інструктують активно втручатися у гру? Піддавати сумніву побільше рішень головних арбітрів? Щоб їм суддівство «медом не здавалось»? Чи ще які є настанови?
Складається враження, що у футболі України ВАР, ніби для дітей цікава іграшка, якою користаються коли треба і коли не треба. Чи це тепер така наша внутрішня суддівська «конкуренція» про хто важніший – арбітр в полі чи арбітр ВАР? Так уже виглядає, що саме від арбітра ВАР більше залежить, ніж від головного в полі. Якось «задом наперед» – український суддівський варіант.
Знову, повертаючись до матчу «Динамо» – «Карпати», тепер дещо про інше. І, мабуть, важливіше. Хто був особисто присутній на події і задіяний на поєдинку при виконанні службових обов’язків (згідно офіційної інформації УПЛ):
Арбітр: Панчишин Дмитро, арбітр ФІФА (2-ї категорії УЄФА). Матчі УПЛ регулярно обслуговує з 2021 року.
Арбітр VAR: Деревінський Олексій, арбітр ФІФА (1-ї категорії УЄФА). З 2020 року працює на матчах УПЛ.
Спостерігач арбітражу ВАР: Дердо Віктор, суддівський спостерігач УАФ. У минулому український футбольний арбітр. Арбітр національної категорії та ФІФА. Заслужений працівник фізичної культури та спорту України. Інструктор ФІФА та УЄФА. Голова Комітету арбітрів Федерації футболу України протягом 2003–2008 років.
Спостерігач арбітражу: Монзуль Катерина, в недалекому минулому одна з найкращих жінок-арбітрів світу, яка увійшла до елітної категорії УЄФА. Найкраща жінка-арбітр світу за версією IFFHS (2015). Перша жінка в Україні, з 2016 року, яка судила матчі УПЛ, та перша з України в елітній категорії УЄФА. У лютому 2024 року призначена і наразі є головою Комітету арбітрів УАФ.
Тобто на матчі «Динамо» – «Карпати» була присутня майже вся еліта українського футбольного суддівства – тут і керівний статус, і досвід, і фаховість. Причому присутні не як просто глядачі, а при виконанні професійних обов’язків. Якщо ви офіційно виконуєте функції спостерігачів арбітражу матчу та арбітражу ВАР, то поділіться своїми спостереженнями, як фахівці, коли вже виникли по суддівству такі суперечки і пристрасті. Але ж ні – мовчанка, інформаційний вакуум. Ніби йдеться про «велику державну таємницю». Будемо ще тиждень чекати, що нам скаже італійський екс-арбітр Нікола Ріццолі.
Чудово, Ріццолі справді у минулому дуже авторитетний, поважний і заслужений футбольний суддя, хоча уже з 2017 року перебуває поза суддівської практики. Таких авторитетних консультантів з Європи можна запросто (точніше – не за просто, а за гроші) залучити ще з десяток. І їхні оцінки, цілком вірогідно, будуть різнитися. Однак це буде лише його особиста оцінка, консультація, думка, яка дуже цікава і важлива, на яку варто зважати і прислуховуватися, однак це не є істина в останній інстанції, як чомусь підноситься з боку тих, хто власне за статусом і є офіційною інстанцією українського футбольного арбітражу. Це справа лише трьох слів відповідно наданим особі повноваженням, але як страшно їх виголосити публічно: «Я так вирішив». Підпис. Крапка. А виглядає так, що прикриваючись регаліями заморського фахівця, уникають власної службової відповідальності. Бачите, сам Ріццолі так сказав, нема ради.
Із цим треба щось робити, бо взагалі треба щось робити, щоб тебе поважали і сприймали як фахову та відповідальну офіційну особу. А інакше і будуть протести, заяви, звернення, суперечки, вимоги… Коротше кажучи – вир пристрастей на тлі безладу. І є реальний ризик, що далі цього буде ще більше. Це точно не на користь українському футболу взагалі. Саме тому про ці тенденції сказано тут так розлого.
ЗАСЛУЖЕНА НЕСПОДІВАНКА
«Динамо» – «Карпати» – 0:1
Тепер щодо самого матчу поза ВАРівських аномалій. Цілком заслужена поразка «Динамо», відповідно – зароблений результат «Карпат». Не заглиблюючись у далеку історію київського клубу, є чітке відчуття, що таке вже траплялося, і не один раз у «Динамо». Команда втрачає концентрацію, за різних обставин і на різних відрізках гри, але у підсумку однаково розплачується за це ще й втратою очок, чого за об’єктивних передумов могло і не статися.
Обидві команди, «Динамо» і «Карпати», підійшли до цієї зустрічі на переможній хвилі. Новий тренер «Карпат» Фран Фернандес здобув у двох останніх матчах свої перші перемоги в УПЛ, причому двічі з більш, ніж переконливим рахунком – 4:0. У «Динамо» переможна статистика була ще кращою – 7 перемог поспіль в УПЛ, якщо додати кубковий матч – то 8. Ось саме ця обставина, є така підозра, і «згубила» динамівців. «Запаморочення від успіху» і свята віра, що неодмінно й надалі все буде складатися як нам треба. У «Карпат» же це більше було схоже на піднесення від успіху і жагу та устремління досягати його і надалі. Принаймні докласти для цього максимум зусиль. Тобто у «Динамо» тривала черга перемог затамувалася вже як «солодка» звичка, а у львів’ян – як натхнення до подальшого розвою напрацьованого результату. Відчуйте різницю.
А у цьому матчі це відчулося з його перших секунд. Львів’яни відразу ж ввімкнули на повну силу агресію і тиск у бік воріт суперника, що для киян стало, навіть не те, щоб несподіваним, а просто незрозумілим – як таке, мовляв, може бути? Поки динамівці перебували у такому розумовому стресі, біля їхніх воріт після стандартів двічі виникала «пожежа», яку у метушні вдавалося «гасити». З третьої спроби, після кутового, «Карпати» все ж досягли свого, і це було логічним. Звичайно, гості можуть також подякувати двом центральним захисникам «Динамо», які, напевно, перебували у прострації. Крістіан Біловар пасивно спостерігав поки Владислав Бабогло видивлявся кому зробити передачу із кутка карного майданчика. А коли передача дійшла до Бабукара Фаала, Денис Попов, замість пресингувати суперника, чомусь від нього відсахнувся, як від «заразного». Гамбійському нападнику «Карпат» не так вже й важко за таких умов, нехай і з розвороту, увігнати з близької відстані м’яч у кут воріт. До слова, Попов і Біловар не часто в «Динамо» разом грають у центрі захисту, якось у них в надійний тандем «не зростається». Проте обоє ці захисники могли реабілітуватися вже в середині тайму, коли динамівці почали отямуватися після такого початку. Теж з кутового Попов у властивому йому стилі завдав удару головою, який Назар Домчак парирував перед собою, але Біловар на добиванні у стрибку не влучив зблизька у ворота.
А далі в матчі все відбувалося за усталеною схемою, немає сенсу переказувати у подробицях – «Карпати» грали вже за рахунком, «Динамо» намагалося тиснути, щоб витиснути щось корисного для себе. Нагоди для цього були, і не одна, не було якісного і впевненого завершення. Була у цьому якась нервозність і напруженість. Так, коли тобі добряче зіпсували настрій, і тепер усе валиться із рук. Особливо це позначилося на динамівському голеадорі Матвію Пономаренку, який намагався, коли треба і коли не треба, «тягти рядно на себе», але безуспішно. Про події 80-ї хвилини за його участі вже доволі було сказано. Після цього, наприкінці матчу, юний форвард рознервувався до двох поспіль жовтих карток і вимушеного відпочинку наступного матчу. Що ж, це досвід.
Набиту «гулю» невдалого результату може залучити до свого тренерського досвіду і очільник «Динамо» Ігор Костюк. Це вже друга така «гуля», перша була в дебютному його матчі, як головного тренера, з поразкою проти «Полтави». Тепер уже після переможної серії. Мабуть, це теж треба пройти. Ну, а з «Карпатами» – будемо дивитися як вони витримають тягар «мідних труб». Кажуть, він найважчий.
МАТЧІ ЛІДЕРІВ
«Кривбас» – ЛНЗ – 0:3
Матч, у якому обидві команди мали заявити про серйозність своїх намірів. Власне вони у підсумку відповідно і підтвердилися.
У першому таймі команди особливо не напрягалися, ніби придивлялися та вичавили із себе по одному удару. «Кривбас» не славиться цього сезону надійністю у захисті, але вдавалося нерідко це компенсувати за рахунок результативної атаки. Цього разу вдалося відповідати цій традиції лише наполовину, причому не кращій. В захисті сталися доволі грубі помилки, якими ЛНЗ скористалися, хоча, звичайно доклали зусиль, щоб до таких помилок примусити. Спочатку Володимир Вілівальд подарував м’яч, а з ним і відкритий шлях для виходу сам на сам з воротарем Данилу Кравчуку. Потім його ж не угледіли після далекої передачі і новим виходом на ворота. Насамкінець гравці ЛНЗ спокійно розіграли м’яч у карному майданчику господарів до безпроблемного гольового завершення Шоти Нонікашвілі. На відміну від результативної гри черкасців, криворіжці в атаці себе належним чином не проявили.
Гру ЛНЗ часто називають прагматичною і раціональною, але варто відзначити ще одну вагому складову, мабуть, найголовнішу – ефективність у реалізації. Гості за статистикою завдали у матчі 6 ударів, половину із них – у площину воріт, а ті всі завершилися голами. А більше й не треба.
Отже, повертаючись до серйозності намірів у сезоні. ЛНЗ продовжує участь у перегонах за чемпіонство. «Кривбас», схоже, погодився на скромнішу роль – перебувати за провідниками, але перед основною громадою.
«Шахтар» – «Рух» – 3:0
«Шахтар», мабуть, залишився в українському чемпіонаті єдиною командою (колись до таких належало і «Динамо»), яка зберегла за собою, принаймні періодично і з деякими суперниками, статус «удава проти кролика». Коли суперник виходить на футбольне поле у стані приреченості і зневіреності у щось для себе позитивне. Це закінчувалося легкими розгромами опонентів: 5:0 з «Епіцентром», 6:0 з «Оболонню», 7:1 з «Полтавою», 4:0 з «Кудрівкою». На початку першості до цього переліку вже потрапляв і «Рух» – 0:4. Тепер «рухівці» закріпили свій непривабливий ранг у зустрічах з «гірниками».
Про матч? Дуже спокійний. Не утрудняли себе ні ті, ні інші.
«Шахтар» залишився єдиною командою без втрат очок у чемпіонаті у 2026 році. Більше того, «гірники» продовжили до 7 ігор свою серію матчів без пропущених м’ячів в УПЛ.
«Рух» зазнав шостої поразки поспіль, повторивши свій антирекордний відрізок невдач. Наступна поразка цієї львівської команди, якщо станеться, буде абсолютним антирекордом для клубу в УПЛ.
«Полісся» – «Верес» – 1:1
Втратою очок у цьому матчі «Полісся» у трійці лідерів чемпіонату наблизило себе до ролі – третій зайвий.
В атакувальній стратегії «Полісся» є невелика, але, як здається, суттєва вада. Користуючись хорошим кадровим потенціалом для цього, ключова ставка робиться на флангові атаки з подальшим прострілом-навісом до воріт. Але для кінцевого успіху такої формули успіху, неодмінно необхідно, щоб суперник тактично помилявся, або діяв незграбно. Так було у забитому голі житомирців у матчі, коли Константінос Стамуліс незграбно сам скинув м’яча під «розстріл» воріт Олександру Андрієвському. А по-друге, до певної системності дій суперник може пристосуватися і додати надійності у захисті воріт. Тоді кількість спроб може й не перерости у якість. Так склалося в подальшому у цьому поєдинку. Найкраща нагода перекреслити цю мою суб’єктивну теорію була у даному матчі на 56-й хвилині, коли Едуард Сарапій убійну позицію не зумів обернути в убійний удар. Голкіпер «Вереса» Валентин Горох опинився в потрібний час в потрібному куті воріт. Бив у матчі ще Максим Брагару двічі, удари були у Миколи Гайдучика, Олексія Гуцуляка, але все виявилось посильно для рівненського охоронця воріт. Взагалі воротар гостей весь матч відіграв безпомилково, а ситуації, де б він був безсилим, господарі для нього не створили.
«Поліссю» треба звикати, що тепер до них чимало команд ставитимуться як до фаворита матчу, відповідно з головним ухилом на щільну оборону, дисципліну і самовіддачу. Отже варто форми і способи тиску на суперника урізноманітнювати, щоб не очікувати на помилку, а примушувати опонента помилятися. Звісно, що всі можливі у футболі ходи і прийоми «полісянами» тренуються і певно вміються, але не завжди ефективно застосовуються. Гадаю, це зараз важливе завдання у пошуку і напрацюванню для тренерського штабу «Полісся» у ситуації, коли проти тебе «лягають кістьми». Щоб зайве не втрачати очки, які однакової ваги з усіма командами, якщо йдеться про високі цілі.
І звичайно не дозволяти собі вольностей у власній обороні. Бо так було пропущено гол, коли Владиславу Шараю дозволили вільно вийти на зручну ударну позицію і без перешкод завдати удару. Вийшло ефектно і майстерно. Саме майстерності гравців «Вереса» забракло ще по одному разу у першому та другому таймах, щоб довести справу атаки до м’яча у воротах господарів.
«Поліссю» не вдалося наблизитися до лідерів і відірватися від переслідування «Динамо». 8 матчів поспіль «Полісся» не грало унічию в чемпіонаті. Домашній матч з «Вересом» – це зовсім не той випадок, коли житомирці хотіли б перервати саме таку серію.
БІЙ ЗА ПЕРСПЕКТИВУ
«Колос» – «Металіст 1925» – 0:0
Переможець цього матчу отримував додаткові бонуси в устремлінні до європерспективи, боротьбі за еврокубкове четверте місце у турнірній таблиці чемпіонату.
Харків’яни володіли у першому таймі ініціативою, м’ячем, територією. Але на цьому перелік чинників їхньої переваги вичерпується. Не було останньої вивіреної передачі, відповідно не було гострих з перспективними загрозами ударів по воротах. Активний на флангах був Ермір Рашиця, але без тої ефективності у завершенні епізоду. Намагався таранити оборону ковалівців Петер Ітодо, але переважно прямолінійно, що для нього є притаманним.
«Колос» свідомо грав від оборони, сподіваючись, щось вибігати у швидких конртатаках або при виконанні стандартів. І останнє ледь не принесло господарям успіх, коли з навісу зі штрафного Микита Бурда першим встиг підставити голову під м’яч. Той міг парашутом опуститися «за комірець» воротареві «Металіста 1925» Данилу Варакуті, але його підстрахувала поперечина воріт. Якби Бурда не просто підставляв голову, а спробував нею завдати прицільного удару, а це непростий технічний елемент, могло б все закінчитися для харків’ян печально.
Другий тайм енергійніше почав «Колос» із високим пресингом, але безрезультатно теж у гостроті атак, «Металіст 1925» згодом вирівняв позицію на полі, і також без особливих шансів на успіх. Один удар з натяком на загрозу від Батона Забергджі, але сила удару надала хороші шанси для Тимура Пузанкова на сейв. До речі, для 23-річного Пузанкова гра на нуль – вдалий дебют в УПЛ. В обох командах є питання з нападником на вістрі – Юрій Климчук з «Колоса» після зимової паузи знизив свою ігрову ефективність у безгольовому застої, Ітодо з «Металіста 1925», схоже, краще, ефективніше ніж тепер просто діяти не може. Зусиль футболістів іншого амплуа виявилося замало.
Ніхто не хотів програвати, ніхто не міг виграти. Справедлива нічия, але яка замало наблизила обидві команди до Європи.
«ЛОБОВІ» ЗМАГАННЯ
«Оболонь» – «Зоря» – 3:3
Тут більше йшлося про перспективу для команд по відношенні одна до одної – бути «лобовими» у турнірній таблиці чи розійтись на відстань. «Зоря» у разі успіху могла свого суперника залишити на пристойному відставанні позаду від себе, «Оболонь» з перемогою наблизилася б до луганців упритул.
Гойдалки і матч відкритих воріт. Всі голи забивалися упритул, і один з пенальті. Це промовиста характеристика рівня оборони обох команд. Але тут більше привертає увагу сценарій подій матчу. Було дотримано суворої почерговості у святкуванні взяття воріт суперника. Тричі «Зоря» у кількості відзнак здобувала перевагу над «Оболонню». Спочатку – після швидкого голу Романа Вантуха після діагонального пасу Ігоря Горбача, потім – після точного удару Ігоря Пердути, а далі – після реалізованого Пилипом Будківським пенальті, що повернуло форварда до чільних рядів кращих бомбардирів чемпіонату. Проте на більший комплімент у цьому перебігу подій заслужили господарі, які знаходили сили і риси характеру, щоб знову відновляти рівновагу. Для «Оболоні» у цій доганяльці за рахунком в хорошій нагоді стали стандартні положення, двічі «пивовари» забивали після кутових: Владислав Приймак та Роман Волохатий (дебютний гол за «Оболонь») виявили неабияку наполегливість у цьому проти захисників. Ще один гол, дебютний для себе в УПЛ, у швидкій атаці забив Тарас Лях.
Цікаво, що обидві команди продовжили свої серії без перемог. Для «Зорі» це безвиграшна гостьова серія з шести матчів (три нічиї та три поразки), для «Оболоні» – загальна безвиграшна серія з чотирьох матчів (дві нічиїх і дві поразки).
«Полтава» – «Олександрія» – 3:3
Пам’ятним видався третій «дебют» на чолі «Олександрії» у її нового старого очільника Володимира Шарана.
Таке зрідка побачиш, коли обидві команди в одному матчі, але у різних проміжках матчу видавали серію із 3-х голів поспіль. Після того, як на 37-й хвилині рахунок став 3:0 на користь його команди, не відчув досвідчений керманич «Олександрії», що ще рано відкорковувати шампанське. Можливо тому, що за зізнанням самого Шарана, це вперше у його кар’єрі було втрачено перемогу після переваги у 3 м’ячі.
Попри досить ексцентричний за перебігом подій сценарій матчу, можна говорити про закономірний результат. У першому таймі краще грали гості, у другому активнішими були господарі. Гуртова гра. Гуртом одні забивали в один бік, інші сприяли як могли, а потім гуртом, обмінявшись ролями, забивали у бік протилежний. Це було справді видовищно. Навіть трохи стає сумно, що є висока вірогідність того, що у наступному сезоні ці команди будуть тішити уже вболівальників Першої ліги.
«Олександрія» нарешті здобула очко і вперше забила у новому році, аж тричі. Але при цьому втратила очки.
«Епіцентр» – «Кудрівка» – 1:0
Ще один «лобовий бій за виживання».
Команди у грі без проблем помилялися, даруючи один одному моменти. Але брак індивідуальної майстерності дозволяв без проблем марнувати ці нагоди. Першим путньо скористатися подарунком опонентів вдалося «Епіцентру», точніше Карлосу Рохасу, який, хоч і без вишуканих фінтів, зумів почергово у карному майданчику проминути 3-х оборонців «Кудрівки» і влучити у дальній кут воріт. Далі тут теж був «і сміх, і гріх». Радість від успіху, зірвана з цієї ж причини футболка, і жовта картка футболісту уже з причини порушення належної екіпіровки. А попередження було вже другим, відповідно автор забитого голу відразу вимушено пішов відпочивати. Майже як у класиці: «Мавр, він же Рохас, зробив свою справу, Рохас може йти». Тільки цей вислів із драми, а на футбольному полі більше було схоже із комедією.
Цікаво, що вилучення практично не вплинуло на перебіг матчу. Так забігами дружними рядами від одних воріт до інших, з безуспішними спробами влучити у ворота один одного, команди і добігали до фінального свистка. Дякуючи своєму герою-антигерою Рохасу, «Епіцентр» вибирається із зони перехідних матчів, спихуючи на це місце «Кудрівку».
Роман СЛАВЕНКО