Сумщина вже тривалий час утримує репутацію провідної «кузні кадрів» для українського біатлону, готуючи спортсменів, які здатні демонструвати високі результати навіть у найскладніших обставинах. Юніорський Чемпіонат світу, інтенсивні внутрішні відбори та виснажливі мас-старти — лише частина шляху, який пройшла колишня біатлоністка Єва Мартиненко разом зі своєю сестрою-близнючкою Валерією.
В ексклюзивному інтерв’ю Єва щиро поділилася історією про те, як проста дитяча обіцянка «поїхати на море» стала для неї поштовхом до професійного спорту; як команді вдавалося знаходити внутрішню мотивацію навіть на тренувальній базі, пошкодженій обстрілами; а також чому на дистанції немає місця для жалісливості, навіть щодо власної сестри. У розмові вона розкрила закулісні подробиці значних змагань, поділилася порадами від Валентини Семеренко, розповіла про боротьбу з хвилюванням та про свій вибір — розвивати український спорт у новому амплуа після завершення спортивної кар’єри.
Сумщина традиційно вважається центром формування талантів для українського біатлону. Запитуємо у Єви, чому саме цей вид спорту вона обрала та хто допоміг їй потрапити в спортивну секцію в Краснопіллі.
Свій спортивний шлях я розпочала не із біатлону, а з лижних перегонів. Разом із сестрою-близнючкою Валерією ми тренувалися в нашому рідному Краснопіллі на Сумщині. Тоді вибір спортивних секцій був обмеженим, тому альтернатив не було. Як дуже активні діти, ми з радістю прийняли пропозицію мами спробувати лижні перегони, хоча, чесно кажучи, вона трохи «затягнула» нас, пообіцявши часті поїздки на море. Ця розмова залишилася у пам’яті — нам було лише по шість років. З часом тренер із лижних перегонів почав брати нас із сестрою на навчально-тренувальні збори на спортивній базі у Сумах.
Там ми тренувалися з різними спортсменами, в тому числі й із біатлоністами. Спостерігаючи за їхніми тренуваннями, я усвідомила, що хочу спробувати себе у біатлоні. Врешті-решт ми з сестрою вирішили займатися біатлоном паралельно з лижними перегонми. Поєднувати два види спорту було непросто, але у 17 років ми повністю перейшли до біатлону, почавши займатися ним на більш професійному рівні. Саме тоді прийшли великі амбіції — потрапити до збірної України.
Останні роки для біатлоністів із Сумщини через постійні обстріли та нестабільну безпекову ситуацію сталі надзвичайно складними. Запитуємо, як команді вдавалося зберігати мотивацію та знаходити умови для тренувань у таких реалях.
Початок війни суттєво ускладнив тренувальний процес. Наша база, де створені були всі умови для ефективної підготовки, була зруйнована агресором. Проте тренери Віктор Михайлович Бондаренко та Григорій Іванович Шамрай докладали максимум зусиль, щоб ми могли й надалі тренуватися. Умови були далекими від ідеальних, але ми дуже цінували той вклад, який робили для нас. Саме це стало однією з головних мотивацій не зупинятися та рухатися вперед, незважаючи на всі труднощі.
Пам’ятаючи перший по-справжньому успішний зовнішній старт, зокрема срібло та бронзу на юніорському Чемпіонаті України, Єва ділиться спогадами.
Без сумніву, всі старти, які завершуються призовими місцями, яскраво запам’ятовуються. Але справжнім проривом для мене став літній Чемпіонат України, адже саме завдяки результатам на ньому я отримала можливість взяти участь у Чемпіонаті світу. Загалом мій останній юніорський сезон був найбільш плодотворним: як у літніх, так і в зимових змаганнях я почувалася у чудовій формі, що дозволило мені завоювати медалі на майже всіх юніорських змаганнях України.
Єва та Валерія часто виступають на одній трасі і разом займають призові місця. Розповідає, як відчувається суперництво з рідною сестрою.
Під час дистанції кожна з нас прагне максимально вигідного результату і не зважає на присутність сестри поряд. Саме завдяки цьому ми обидві розвиваємося як спортсмени, виступаючи один для одного спаринг-партнерами і стимулюючи до посилених тренувань. Проте поза трасою ми завжди є взаємною підтримкою, допомагаємо одна одній і щиро радіємо досягненням. Для нашої сім’ї особливо цінними є моменти, коли ми стоїмо разом на призовому п’єдесталі.
Бували випадки, коли долю медалі чи позиції вирішували останні метри дистанції, і тоді питання постає: що відчуваєш у такі моменти — азарт чи бажання поступитися сестрі?
Такі ситуації траплялися, особливо під час мас-стартів або гонок переслідування. У той момент постає азарт і прагнення бути першою. На трасі повністю концентруєшся на боротьбі і результаті, не думаючи про родичку поряд. Після таких фінішів ми разом аналізуємо свої виступи, що ще більше підсилює нашу мотивацію до вдосконалення.
У 2024 році Єва отримала право виступати за збірну України на юніорському Чемпіонаті світу. Вона згадує відбірковий процес і рівень напруги усередині команди.
Відбір відбувався у вузькому колі — лише між нами з сестрою, адже ми були єдиними юніорками у команді. Між нами не виникало напруги, ми радилися і підтримували одна одну. Навпаки, це стало стимулом для кращих тренувань і помітних результатів на контрольних зборах та змаганнях. У той час моєю головною метою було не втратити свій шанс поїхати на світову першість. Задля цього я максимально сфокусувалася на старті, що і дозволило потрапити до складу збірної.
Про свої відчуття, коли офіційно побачила своє прізвище у списку збірної, Єва розповідає.
Враження були стриманими — відчула спокійне задоволення й подумала: «Чи справді я це зробила?». Водночас я усвідомлювала велику відповідальність за майбутні старти, адже вони будуть визначальними в моїй кар’єрі. Дзвонити сестрі не було потреби, адже вона була поряд на зборах. Мамі подзвонила вона сама, активно стежачи за нашими виступами.
Вихід на старт світового рівня й зустріч із найкращими юніорками світу викликав у Єви змішані почуття мотивації і хвилювання. Вона розповіли, як справлялася з мандражем.
Це був літній Чемпіонат світу, на якому не було бувалих зірок біатлону, адже вони рідко беруть участь у літніх змаганнях. Проте мені було б цікаво з ними позмагатися. Я перебувала у постійному контакті з тренером Григорієм Шамраєм, який давав впевненість і підтримку. Також Валентина Семеренко надавала психологічне налаштування, за що я їй вдячна. Хвилювання, зокрема на вогневому рубежі, були присутні, адже іноді стрільба не виходила так, як хотілося. Але я робила все можливе, повторючи слова тренера: «Роби все, як вмієш і знаєш». У результаті змогла сконцентруватися і уникнути зайвих помилок, що принесло і приємні здивування для самої себе.
Головний урок із змагань із найкращими молодими біатлоністками світу для Єви полягав у тому, що світові спортсмени — це звичайні люди, які щоденно працюють над собою. Це переосмислення допомагає інакше ставитися до тренувань, режиму та відновлення, адже саме в деталях формується високий майстерний рівень. Найголовніше — вона переконалася, що може змагатися на цьому рівні і не поступається кращим.
Щодо того, що в біатлоні ближче — швидкісний хід чи ідеальна робота на вогневому рубежі — Єва відповідає:
Бажалося б бути сильним і в тому, і в іншому, адже обидва ці компоненти взаємно доповнюють один одного та ведуть до гарного результату. Проте, схиляюся до того, що стрільба відіграє ключову роль. Як казав мій тренер: «Стріляєш всі «нулі» — і ти у виграшній позиції». Цього принципу намагаюся дотримуватися.
Мас-старт — одна з найефектніших, але одночасно й найскладніших гонок, у якій Єва має вагомі медальні здобутки на рівні Чемпіонату України. Запитуємо, як вона психологічно справляється з тиском під час масових стартів, коли поруч одночасно стріляють або біжать десятки суперниць.
У мас-старті гостро відчувається хаос: усі починають одночасно, сусіди змінюють темп, можуть закривати огляд. Особливо складно психологічно на стрільбі — чути постріли довкола дуже інтенсивно. Якщо звертаєш увагу на інших, одразу втрачаєш свій ритм. Тому я намагаюся максимально зосереджуватися на власній роботі: диханні, темпі та стрільбі. На рубежі намагаюся нікого не помічати, наче я там одна. Для мене мас-старт має особливий драйв — це й одна з найважчих, і одночасно найемоційніших гонок, де боротьба триває до останніх метрів.
Про свої передстартові ритуали або музику, які допомагають налаштуватися, Єва розповідає:
Я ніколи не слухала музику перед стартом і не мала особливих ритуалів. Зазвичай я ловила власний внутрішній спокій, максимально концентрувалася, перебувала у своїх думках і морально налаштовувалася на гонку. Старалась уникати зайвих розмов, аби зберегти внутрішню енергію для самого виступу. Для мене спокій і концентрація є найкращою підготовкою.
Серед авторитетів світового біатлону у Єви є багато кумирів, але особливе місце займає Lou Jeanmonnot.
Мені імпонує її стиль проходження дистанції, концентрація на стрільбі та вміння впевнено працювати під тиском. Я завжди активно підтримую її під час гонок і слідкую за її виступами з особливим інтересом.
Щодо майбутніх планів і цілей, Єва ділиться:
Насправді, як би це не здалося сумним, як спортсменка я вже не ставлю перед собою масштабних завдань. У 2025 році я завершила професійну спортивну кар’єру. Спорт, втім, лишається значущою частиною мого життя. Зараз моєю метою є розвиток спорту в Україні, зокрема біатлону, у новій ролі, щоб бути корисною і внести свій вклад у майбутнє цієї дисципліни. Саме в цьому напрямку наразі спрямовую свої зусилля.