Ось і відбулося перше офіційне хрещення збірної України на чолі з новим очільником, італійським фахівцем Андреа Мальдерою. Перші враження – ніби спробували з різними смаками коктейль, де всього намішано та й ще не доведено до кондиції.
3-й тур
2 жовтня
УКРАЇНА – ПІВНІЧНА ІРЛАНДІЯ – 0:3 (0:2)
Голи: Браун, 9, 61, Прайс, 22.
4-й тур
5 жовтня
УКРАЇНА – УГОРЩИНА – 1:2 (0:0)
Голи: Яремчук, 83 – М.Тот, 52, Чингер, 85.
Перший «присмак» від стартової гостьової перемоги над командою Угорщини здебільше задовольнив українського вболівальницького гурмана. «Прісне» продовження склалосяу Грузії, де вже відчутно бракувало у діях української збірної гостроти та вигадки в «інгредієнтах» дій. А далі в нашому коктейлі зібралася неприємна гіркота, яка у провальному матчі з Північною Ірландією, могла викликати лиш відразу. Великий присмак розчарування викликав й наступний поєдинок із Угорщиною.
Поки що від пробування футбольного коктейлю Андреа Мальдери, ще не виникає бажання вигукнути: «Смачного!». Проте процедуру скоштування цього продукту ще не завершено. За місяць нас чекає підсумкова дегустація того, що «наварили» футбольні куховари Мальдера і його бригада. Тоді й робитимемо загальні висновки. Зачекаємо.
Тепер від кулінарної термінології перейдемо до безпосередньо футбольної справи.
Справді, чотири матчі провела в турнірі сезону-2026/27 національна збірна України під дебютним проводом іноземного фахівця італійця Андреа Мальдери, і всі вони були несхожими, ніби провадилися чотирма різними командами.
Очевидно, цьому є певні пояснення, як об’єктивні, так і привнесені характером керівництва збірною новим очільником.
З вашого дозволу, я не буду похвилинно переказувати, що і коли відбувалося на футбольному полі в останніх матчах збірної України у Лізі націй з Північною Ірландією та Угорщиною. Перший матч був взагалі провальний, в усіх вимірах. У другому належним чином вдалося нашим зіграти лише перший тайм. Ці поєдинки не заслуговують на більшу увагу, ніж розлога статистика і деякі післяматчеві коментарі.
Більш доцільно і важливо зараз спробувати узагальнити на досвіді участі у Лізі націй-2026/27, що ж це є наразі збірна України Андреа Мальдери, які її досягнення, вади і можливі перспективи.
КАДРОВИЙ ПІДБІР І РОТАЦІЯ
Почнемо з кількісної характеристики. Те, що Андреа Мальдера викликав до табору збірної України рекордну кількість гравців, 30 футболістів, є зрозумілим і певним чином виправданим. По-перше, чотири матчі відбулися з навантаженням у короткий термін, а, мабуть, головне – новий керманич команди скористався нагодою побачити і попрацювати безпосередньо із максимальною обоймою контингенту, на який він тепер і в майбутньому може розраховувати. До речі, у цьому ми не поодинокі – новий головний тренер Німеччини Юрген Клопп, наприклад, запросив до збірної аж 43 (!) виконавця. А що рівняти за тренерським досвідом Клоппа і Мальдеру.
Зміни у складі гравців української команди від матчу до матчу теж справа природня і зрозуміла. Питання тільки у масштабах ротацій та їхній відповідно доцільності. Тричі, вдаючись до цієї процедури, Мальдера йшов на «революційні» зміни. На другий матч з командою Грузії у стартовому складі, порівняно із попереднім в Угорщині, на поле вийшла практично інша команда. 10 нових гравців із 11. Виняток склала лише поява з початком матчу на полі форварда Владислава Ваната. До слова, так і залишилося незрозумілим за що Владиславу випала така честь від тренерського штабу. Після грузинського матчу на старті поєдинку з Північною Ірландією знову змінилися футболісти на левовій частці позицій – 8 інших гравців. Нарешті, після фіаско з північноірландцями Мальдера ще раз фундаментально оновив стартовий склад, зробивши знову заміну восьми гравців на стартових позиціях. Хоча тут ще можна шукати причину у провальному результаті попереднього матчу. Отже, у трьох спробах було зроблено 26 ротацій гравців стартового складу. Практично збірна України цей відрізок Лігі націй у 4 матчі відіграла двома повноцінними складами. Ніхто із наших суперників і близько не наблизився до такої масовості у ротації складу, переважно розраховуючи на вже обраних футболістів.
Андреа Мальдера надав можливість зіграти і отримав відповідно нагоду побачити у дії майже всіх викликаних до лав збірної України футболістів– 29 із 30. На полі так і не з’явився протягом 4-х матчів лише воротар Георгій Єрмаков.
Зіграли в усіх чотирьох матчах лише три півзахисники: Єгор Назарина, Олег Очеретько та Віктор Циганков.
Дебютували за збірну України відразу п’ять футболістів: захисники Ілля Крупський, Олександр Драмбаєв, півзахисники Іван Варфоломеєв і Максим Хлань та форвард Ігор Краснопір.
Участь у матчах Ліги націй-2026/27:
Воротарі:
Дмитро Різник – 2 матчі
Анатолій Трубін – 2 матчі
Захисники:
Ілля Забарний – 3 матчі
Валерій Бондар – 3 матчі
Едуард Сарапій – 3 матчі
Тарас Михавко – 2 матчі
Микола Матвієнко – 2 матчі
Ілля Крупський – 2 матчі
Олександр Драмбаєв – 1 матч
Богдан Михайліченко – 1 матч
Віталій Миколенко – 1 матч
Півзахисники:
Олег Очеретько – 4 матчі
Єгор Назарина – 4 матчі
Віктор Циганков – 4 матчі
Олександр Піхальонок – 2 матчі
Олександр Зубков – 2 матчі
Георгій Судаков – 2 матчі
Олександр Назаренко – 2 матчі
Володимир Бражко – 2 матчі
Максим Хлань – 2 матчі
Микола Шапаренко – 1 матч
Андрій Ярмоленко – 1 матч
Владислав Велетень – 1 матч
Іван Варфоломєєв – 1 матч
Нападники:
Данило Сікан – 3 матчі (1 гол)
Владислав Ванат – 3 матчі
Роман Яремчук – 3 матчі (1 гол)
Матвій Пономаренко – 3 матчі
Ігор Краснопір – 2 матчі.
ТАКТИЧНА ПОБУДОВА
Гра у нападі
У минулі часи бувало, що у викликах до збірної України обмежувалися двома нападниками. Грали з одним, другий міг підмінити. Андреас Мальдера вже кількісно зламав цю тенденцію, запросивши до національної команди відразу п’ять форвардів попри травми деяких кандидатів цього амплуа на залучення до збірної.
Італійський фахівець пішов ще далі, практично започаткувавши гру з двома центральними нападниками, що команді України раніше було не притаманним. Усі п’ять нападників, що отримали виклик на матчі Ліги націй, отримали ігрову практику. А сам Мальдера ще й пробував різні комбінації форвардів у цих поєдинках. На цій позиції італійський тренер залучав навіть номінальних півзахисників-вінгерів Циганкова та Ярмоленка. Причому щоразу атакувальна двійка практично була різною, перепробувані усі можливі варіанти.
Перший тур, гра з Угорщиною: Данило Сікан – Владислав Ванат (у другому таймі Ігор Краснопір – Віктор Циганков).
Другий тур, гра з Грузією: Матвій Пономаренко – Владислав Ванат (у другому таймі Данило Сікан – Роман Яремчук).
Третій тур, гра з Північною Ірландією: Андрій Ярмоленко – Роман Яремчук (у другому таймі Матвій Пономаренко – Данило Сікан).
Четвертий тур, гра з Угорщиною: Матвій Пономаренко – Ігор Краснопір (у другому таймі Роман Яремчук – Владислав Ванат).
Навіть важко сказати, яке поєднання із зазначених, виявилося найбільш ефективним. В принципі, ці новації особливого результату не забезпечили. Збірна України у чотирьох поєдинках спромоглася лише на два забиті м’ячі. У першому переможному з Угорщиною. І в останньому наразі програному теж з Угорщиною. Ворота збірних Грузії та Північної Ірландії залишилися для нашої атаки недосяжними. Цікаво, обидва голи, Сікана та Яремчука, було забито головою. Ноги поки що не працюють.
Тут у Мальдери ще є кадрова перспектива – через ушкодження не прибули цього разу до збірної Артем Довбик з італійської «Болоньї» та ще один дебютант Артем Степанов із нідерландського «Утрехта». До листопадових матчів збірної вони мають відновитися.
Для Мальдери очікує непростий вибір, бо надалі треба вже не експериментувати, а забивати голи.
Гра у захисті
Мабуть, найболючіша наша ланка. Коли у перших двох матчах в Угорщині та Грузії небездоганна гра українських оборонців нам «сходила з рук» у деяких епізодах, то в двох останніх поєдинках збірну України за «розхристану» оборону суперники нещадно карали. І тут серед наших захисників немає жодного претендента на відзнаку за бездоганну роботу у цих матчах.
Можливо, якимось чином на якість виконання своїх функцій впливало і те, що гравці оборони постійно належало пристосовуватися до нових партнерів та функцій, які на них покладалися. Якщо у нападі експерименти відбувалися у площині кількості і поєднання, то в захисті італійський фахівець пішов на якісні видозміни – захисники тасувалися і ставилися на позиції, які для них зазвичай були непритаманні. Зокрема, використання центральних захисників на флангах оборони. У матчі проти Північної Ірландії, наприклад, у стартовому складі на флангах вийшли обидва центральні захисники: Микола Матвієнко (ліворуч) та Валерій Бондар (праворуч). Це закінчилося провалами у центрі оборони збірної України.
В української команди є відповідно проблема з крайніми захисниками. Перспективи суттєвого посилення цієї ланки не проглядається. Єдине, що може буде поправлятися правий захисник Юхим Конопля, який тепер представляє німецьку «Боруссію» (Менхенгладбах). Є ще досвідчений право-ліво-універсальний захисник Олександр Караваєв, але йому Андреа Мальдера так і не довірився, залишивши у резервному списку. Ще залишається надія на зростання у майстерності після першого досвіду у збірній захисників-дебютантів Іллі Крупського і Олександра Драмбаєва. Та й іншим це не завадило б. Маємо те, що маємо.
Гра у півзахисті
Принаймні за статистикою участі у матчах, ця ланка може вважатися у збірній України найбільш стабільною. Лише, як зазначалося, півзахисники Єгор Назарина, Олег Очеретько та Віктор Циганков, не завжди зі старту та всупереч невгамовній ротації команди, взяли у всіх чотирьох матчах у цьому ігровому вікні Ліги націй. Із них, мабуть, на більш позитивну оцінку заслуговує Очеретько, якому особливо вдався перший матч в Угорщині. Активністю виділявся Циганков, але в незігранності українських атакувальних побудов це переважно втрачало ефективність. Те саме можна сказати і про появах на полі інших атакувальних флангових півзахисників Андрія Ярмоленка, Олександрів Назаренка та Зубкова. Дуже старався дебютант Максим Хлань.
Функції опорного півзахисникау вважаються умовно більш захисні, хоча в сучасному футболі вимагається універсалізм. Не завжди встигали з руйнацією початку атак суперника, а інколи і повертатися закривати вільні зони перед карними майданчиком своєї команди, уже досвідчені Єгор Назарина та Володимир Бражко. Для Бражка повернення до збірної ще не принесло ренесанс-відродження його гри у кращі часи. Дебютанта збірної з англійського чемпіоншипу Івана Варфоломеєва за ті кілька хвилин, які він зіграв в останньому матчі, ми встигли лише побіжно оцінити візуально. Все ж таки з’являється думка, що такого брутального руйнівника (в хорошому розумінні), як Іван Калюжний, нам дещо бракує.
Окремої ваги і значення є функція гравця-диригента у центрі поля. У нас такого маестро, за великим рахунком, бракує. Локальні успіхи ніби і є – гольові передачі в обох забитих м’ячах збірної здійснили саме кандидати на таку роль – Георгій Судаков та Олександр Піхальонок. Але такого, щоб ця футбольна «симфонія» тривала безперервно, цього нашим диригентам явно не вдається, можуть і самі загубитися в «оркестровій ямі». У цьому амплуа вакансія у збірній України відкрита.
Тренерський штаб
Вже казано-переказано про те, що управління національною збірною України вперше довірено іноземному тренеру. І, що для такого історичного дебюту обрано фахівця, який до цього у свої 55 років не мав досвіду бути головним тренером не те що збірної, а й будь-якої дорослої команди. Але у Андреа Мальдери багатий досвід роботи асистентом головного керманича колективів, й на рівні збірної України, і на рівні солідних клубів в топ-лігах. Ось це, як на мене, принципової ваги завдання, яке необхідно виконати на чолі збірної швидко, дієво і ефективно – поєднувати існуючий досвід із необхідністю набуття нового. Тут першочергову роль може зіграти підтримка потужного і практичного тренерського штабу. Поки що тренерський штаб збірної України складається з таких самих новачків на цій стезі, як і сам головний керманич.
Зараз головним асистентом Андреа Мальдери задіяний його земляк, колега і товариш Паскуале Каталано, який працював тренером у різних ролях в нижчих футбольних лігах Італії. До збірної України приєднався з посади очільника команди «Фіделіс Андрія» із Серії D (четвертий італійський дивізіон). Для нього така роль і призначення, які покладаються у нинішній ситуації, теж в новинку. Український бік тренерського штабу представляє Володимир Єзерський – помічник тренера, який має великий досвід роботи з українською молоддю (зокрема в збірних від U-16 до U-19, до речі, на офіційному сайті УАФ і дотепер паралельно ще значиться тренером юнацької збірної України U-19). Був в асистентах в деяких українських клубах («Карпати», «Олександрія»). Належного досвіду, що відповідає його нинішній посаді в збірній – не має. Ще є Тарас Степаненко з величезним досвідом як гравця, ще півроку тому бігав на полі у складі ковалівського «Колоса». За його зізнанням, отримав пропозицію увійти до тренерського штабу збірної України несподівано і на превеликий власний подив.
Це весь актив і потенціал наразі тренерського штабу національної команди. Є відчуття, що тут бракує однієї ланки, але принципово важливої і необхідної – фахівця із потрібним досвідом і знанням українського футболу з усіма його можливостями. Щоб оминати вирішення якихось питань методом тика та експериментів, там, де не потрібно «винаходити велосипед», а задіювати знання і аналітичний погляд.
ПЕРСПЕКТИВИ
Турнір Ліги націй-20216/27 можна розглядати передусім як підготовчий процес за нового тренерського штабу і оновленої збірної до відбіркового циклу на Євро-2028. Можна, але не варто вважати лише так.
Щиро кажучи, не впевнений, що у нинішньому стані для збірної України буде доцільно підвищення до елітного Дивізіону А. Спостерігаючи, які там інколи трапляються «побиття», не дуже хотілося б опинитися на місці такої «жертви». Навряд чи це було б поштовхом для розвитку українського футболу. А от понизитися в класі теж було б дуже небажаним. Бо вже змагання на рівні команд Фарерських островів, Люксембургу, Вірменії тощо, теж не стимулювали підвищення рівня гри української збірної. А така перспектива після двох невдалих останніх матчів перед Україною замайоріла. Тепер головне не посісти останнє місце у групі. Друге-третє місце з гарантією прописки у нинішньому Дивізіоні В, гадаю, наразі, можливо, було б прийнятним варіантом, якби не одне вагоме «але». І це вже не про тренувальний турнір, а про наразі визначальну перспективу і завдання – чемпіонат Європи-2028.
По-перше, таким чином можна втратити додатковий у перспективі бонус пробитися до фінального турніру Євро-2028 через плейоф Ліги націй (цей шлях Україні знайомий з 2024 року). Проте краще шукати надійні шляхи виходу на континентальну першість через відбірковий турнір, аніж сподіватися потрапити туди всілякими манівцями. Проблема «зарита в іншому, що може потім відчутно для збірної України відгукнутися якраз на груповому етапі відбору на континентальну першість, а саме у посіву при жеребкування груп. Перше-друге місця у групі Ліги В розташовують Україну у 2-му кошику жеребкування відбіркових груп на наступний чемпіонат Європи. А от третє місце і нижче відправляють до 3-го кошика посіву з перспективою отримати із перших двох кошиків у конкуренти в групі дві дуже сильні команди. Попередній досвід нагадує, що така ситуація для збірної України означає практично вирок невдачі відбору на престижні турніри.
Тому боротьба за 2-е місце у нашій групі Ліги націй В має суттєвий резон і практичне значення щодо українських перспектив в Європі.
Проміжний рейтинг буде сформовано після проведення усіх шести турів Ліги націй-2026/27, а саме 17 листопада. Склад груп у кваліфікації чемпіонату Європи визначать на жеребкуванні 6 грудня.
А отже, час експериментів для збірної України та тренерського штабу Андреа Мальдери вичерпано. Настала потреба уже невідкладно вирішувати практичні питання важливі для наших подальших перспектив. Для цього в українських футболістів є ще 2 матчі в нашій групі Ліги націй проти Північної Ірландії (на виїзді 14 листопада) та Грузії (вдома 17 листопада).
Роман СЛАВЕНКО