Олімпійський сезон завершився, і для українських біатлоністів настав час ретельного підсумку та всебічного аналізу. Найстабільнішим у чоловічій збірній цього змагального року став Віталій Мандзин. Він утвердився в топ-25 загального заліку Кубку світу, виборов потрапляння до десятки найкращих у масстарті на Олімпіаді, а також здобув безцінний досвід боротьби серед еліти світового біатлону.
У ексклюзивному підсумковому інтерв’ю для видання «Чемпіон» 23-річний спортсмен оглянув результати сезону 2025/26, детально проаналізував свої виступи на Кубку світу та Олімпійських іграх, відверто розповів про найскладніші старти й поділився баченням подальшого розвитку під керівництвом нового тренерського штабу.
— Віталію, вітаю з завершенням сезону. Чи розпочинав ти аналіз своїх виступів чи ця робота ще попереду?
— Передусім дякую за вітання. Аналізую свої результати після кожної гонки, тому до кінця сезону у мене вже склалася загальна картина. Втім, із приходом нового головного тренера нам потрібно буде сісти і ретельно обговорити те, що було, та сформувати плани на майбутнє. Адже я прагну не тільки розвиватися, але й підніматися дуже високо. Більш глибокий аналіз моїх виступів і проробленої роботи ще попереду.
— Чи збіглися твої очікування перед сезоном із реальністю?
— Порівнюючи з минулим сезоном 2024/25, де в мене була особиста квіткова церемонія й командний подіум, цей рік може здаватися менш яскравим в очах уболівальників.
Щодо мене, я не здобув особистого подіуму, чого дійсно прагнув. Однак, у ширшій перспективі, прогрес у швидкості на дистанції помітний. Стрільба трохи похитнулася, але стабільність результатів виправдала мої очікування. В цілому я задоволений своїм кроком уперед у порівнянні з попереднім сезоном.
— Ти став лідером команди. Як почуваєшся в цій ролі?
— Відверто кажучи, лідерство не є моєю основною метою, воно приходить постфактум. Я усвідомлюю, що наразі є лідером і сподіваюся, що це триватиме й надалі. В мене є чіткі цілі щодо результатів, а лідерство — це наслідок, що виникає в процесі. Воно не тисне на мене, адже в професійному спорті це цілком нормальна роль. Я звик робити свою справу максимально якісно, і це призводить до результатів.
— Цього сезону ти часто змагався поруч із товаришем по команді Дмитром Підручним. Чи є це суперництво принциповим, з огляду на дружні стосунки поза трасою?
— Кожен старт — це спроба показати максимально можливий результат в конкретний день. Ми з Дмитром часто перетиналися на дистанції, особливо в гонках переслідування, через близькі фінішні позиції у спринтах. Зазвичай боротьба відбувається зі спортсменами інших країн, тому коли обидва змагаємося за високі місця, це ще приємніше.
Дружня конкуренція — це цікаве явище: поза трасою ми добрі друзі, а під час гонки мусимо бути, умовно кажучи, суперниками. Ця здорова конкуренція мотивує нас обох.
— Яка гонка в сезоні виявилася найскладнішою для тебе?
— Особливо важкими виявилися гонки переслідування в Отепяя і масстарт у Нове Место. В ті дні фізична форма була дуже низькою: чи то через випадковий збіг обставин, чи через сервісні помилки, чи через недоотримане відновлення — точно сказати складно. Особливо гонка в Отепяя була катастрофічною: я лише мріяв про те, щоб завершити дистанцію, настільки погано почувався. Це змусило мене сумніватися у власних силах. Але вже у естафеті відчував себе зовсім інакше, що підтвердили також виступи в Осло на останньому Кубку світу.
— Чи була гонка в Отепяя для тебе найважчою й психологічно?
— Зараз ставлюся до стартів як до своєї роботи. Найбільший тиск виникає на початку сезону, а цього року — також на початку Олімпіади, особливо в змішаній естафеті, де відчувалася велика увага та сподівання. Проте загалом я навчився контролювати цей аспект і не відчуваю значного психологічного дискомфорту під час підготовки.
— Чи був випадок, коли через один промах ти надто переживав?
— Згадався перший переслідувач в Естерсунді та завершальний постріл у переслідуванні в Осло, де я допустив хибу двадцятим пострілом. Хоча не претендував на подіум, був близький до топ-10. В Осло я провів практично ідеальну гонку і несподівано дорожнеча цієї помилки мене вразила. Водночас ця гонка залишила приємний досвід, і хоч шкода втрачати позиції, я задоволений прогресом.
— Чи була якась гонка в сезоні, яку ти вважаєш ідеальною?
— Ідеал для мене — це чиста стрільба без промахів. На жаль, цього сезону не було жодної повністю чистої гонки. Але футляр оптимізму приніс останній спринт на чемпіонаті України, де мені нарешті вдалося відстріляти на нуль. Там я вклався в цей ідеал, хоча на Кубку світу були й успішні старти, але зі стрільбою все ж з помилками.
— Чи можна сказати, що до Олімпійських ігор ти підійшов у найкращій формі?
— Пік форми для мене — це стан, коли можеш боротися за найвищі позиції, маєш високий хід на дистанції. Цього сезону мій хід був конкурентоздатним майже у всіх гонках, включаючи Олімпіаду, де, попри складні умови, такі як висота, фізично почувався досить добре.
— Олімпійські ігри завжди проходять під підвищеною увагою. Як ти долав цей тиск? Це була «просто ще одна гонка» чи щось особливе?
— Ментально я ставився до Ігор як до чергової гонки. Перед, під час і після змагань повторював собі, що це звичайні Кубкові змагання з тими ж суперниками і дисциплінами, просто відбуваються на Олімпіаді. Старався підходити до стартів з «холодною головою», не звертаючи уваги на увагу публіки і медіа. Сприймав це як звичну роботу і важливий виклик.
— Твої результати з кожною олімпійською гонкою покращувалися, а найкращою стала гонка масстарт. Як ти себе почував після фінішу — задоволеним чи розчарованим?
— Не можна сказати, що був повністю задоволений: ключовою перешкодою стала стрільба, особливо на стійці, де допустив п’ять промахів. Це не дозволило показати кращий результат. Проте десяте місце на Олімпіаді — пристойний результат. Я їхав не просто брати участь, а боротися за призові позиції. Біатлон — про цифри і статистику, і з моїми завданнями на Іграх я справився.
— Які спогади залишилися про твої перші Олімпійські ігри?
— Найяскравіші спогади пов’язані з присутністю моїх батьків і сестри. Я дуже прагнув, щоб вони побачили Кубок світу в Антхольці, і пощастило, що саме там проходила Олімпіада. Це один з найбільш мальовничих стадіонів, і я хотів, щоб вони були поруч і підтримали мене наживо. Їхня підтримка залишиться в пам’яті надовго.
— Чи вважаєш, що літня база, яку ти заклав, була достатньою для реалізації своїх сил у цьому сезоні, зокрема на Олімпіаді?
— На цьому етапі моєї кар’єри ми використовуємо свій потенціал. Можливо, не настільки успішно, як хотілося б, але біатлон сильно залежить від досвіду і віку. Впевнений, що цей потенціал потрібно розвивати і рухатися вперед великими кроками. Суперники не стоять на місці, тож роботи попереду багато. Дуже сподіваюся, що з новим тренерським штабом ми зможемо розкрити його у новому, ще кращому світлі.
— Яким ти бачиш свій потенціал?
— Для мене це досі певний виклик і загадка — на що справді здатний мій організм. Дуже хочу це зрозуміти, але для цього необхідна наполеглива праця.
— Що вважаєш своєю основною перевагою?
— Наполегливість та прагнення вчитись у найкращих, тягнутися до них.
— Результати команди важко назвати успішними. Вважаєш, це індивідуальні помилки або методичні прорахунки тренерського штабу Надії Білової?
— Важко відповідати за інших спортсменів, адже кожен працює по-своєму і володіє індивідуальним баченням підготовки. Мій сезон, наприклад, вийшов доволі вдалим. Тож не можу сказати, чи причина у недопрацюваннях тренерів, чи в самих атлетах. Діяльність тренерського штабу, з яким я працював, дала мені непогані результати.
— Цього року лижний сервіс часто критикували. Чи доводилося тобі стикатися з ситуаціями, коли лижі обмежували показаний потенціал?
— Безумовно. Ми всі — люди, і помилки трапляються. Я неодноразово звертав увагу тренерського штабу на недоліки лижного сервісу впродовж сезону. У деяких гонках з кращими лижами можна було б отримати вищі позиції. Зустрічалися старти, де літери потенціалу сильно обмежували лижі, і навпаки — де якість була на високому рівні, що дозволяло конкурувати з провідними спортсменами світу. Для досягнення найкращих результатів усім: спортсменам, тренерам та сервісним службам — потрібно постійно зростати. Якщо хоча б один елемент працює не на повну, загального результату не буде.
— Перемогу в загальному заліку здобув Ерік Перро, з яким ти підтримуєш зв’язок. Наскільки ця його перемога була для тебе несподіваною і яке її значення для світового біатлону?
— Я дуже радий за нього. Ми у хороших стосунках, і він був одним із головних претендентів на трофей. Хоча мені було шкода, що він не брав особистого золота на Олімпіаді, дуже приємно, що він його здобув у естафетах.
Ця перемога свідчить про те, що молоде покоління йде на заміну досвідченим атлетам. Ерік – яскравий представник цього тренду, стабільний і гідний перемоги. Для світового біатлону це сигнал про оновлення та конкурентоспроможність молодих талантів.
— Чого тебе навчив минулий сезон?
— Він допоміг усвідомити, що на даному етапі я можу конкурувати з найкращими. Водночас у майбутньому прагну прогресувати набагато сильніше. Топ-25 загального заліку — це хороший результат, але мої цілі значно вищі. Перш за все це безцінний досвід, здобутий шляхом наполегливої праці, що підтверджує правильність обраного шляху. Моя мета — продовжувати працювати і досягати нових вершин.
— Чи вважаєш, що зробив усе можливе, аби показати себе з найкращої сторони?
— Безперечно, завжди можна задумуватися над «якби», але я вірю, що все трапилось на краще. Якщо моє місце — таке, я його заслужив. Мені нема чого собі дорікати. Я виріс як спортсмен і як особистість, тож тепер прагну підвищувати ці якості.
— Останнє запитання: що очікуєш від роботи з новим головним тренером?
— Поки не знаю, хто ним стане, тому поки важко відповісти конкретно. Хотілося б, щоб це була високо кваліфікована особа з прагненням розвиватися разом із нами — амбітними спортсменами. Важливо, щоб ми рухалися до спільної мети, розуміли одне одного на рівні людина–спеціаліст. В ідеалі має виникнути такий симбіоз, який дозволить працювати як одне ціле заради успіху і високих результатів. Саме цього я найбільше і бажаю.