Національна збірна України увосьме в своїй історії буде торувати шлях на головний футбольний турнір планети – чемпіонат світу. У семи своїх попередніх спробах потрапити на Мундіаль збірна України досягла успіху лише одного разу – під керівництвом Олега Блохіна ще у 2006 році. Зате у 5-ти із 6-ти спроб отримувала можливість пробитися на світовий форум через плей-оф. І щоразу поступалася. Після старту у нинішньому відбірковому турнірі у нас з’явилися дуже реальні перспективи не мати шансів спробувати пробитися на чемпіонат світу навіть шляхом плей-оф. Відповідні перспективи вимальовуються для збірної України після двох перших матчах у нашій відбірковій групі. Головний тренер збірної України після втрати нашою командою очок з аутсайдером групи командою Азербайджану порадив вболівальникам набратися терпіння. У якому сенсі і до коли не пояснив.
1-й тур
5 вересня
УКРАЇНА – ФРАНЦІЯ – 0:2 (0:1)
Голи: Олісе (10), Мбаппе (82).
2-й тур
9 вересня
АЗЕРБАЙДЖАН – УКРАЇНА – 1:1 (0:0)
Голи: Махмудов, 72 (пен.) – Судаков, 51.
Наступний матч відбіркового турніру збірна України проведе 10 жовтня на виїзді з командою Ісландії. Але повернемося до перших двох матчів збірної України, які складають уже третину шляху швидкоплинного етапу відбору на чемпіонат світу-2026.
УКРАЇНА – ФРАНЦІЯ – 0:2
Матч між збірними України та Франції по своєму закінченні, на залишив якогось виру емоцій чи бажання вдаватися до глибинних аналітичних дискусій. І це було логічним. Так, стартовий поєдинок відбіркового турніру до чемпіонату світу-2026, нашої омріяної мети. Так у суперниках фаворит турніру, один з грандів світового футболу, з якими збірна України зустрічається не часто (хоча французи є рекордсменами за кількістю наших поєдинків з іншими збірними – це була вже 13-та наша зустріч з ними в офіційних матчах). Пояснення стриманості почуттів постфактум дуже просте – все відбулося з незначними варіаціями, як очікувалося і передбачалося. Ніби перечитав уже колись прочитану книгу із заздалегідь відомим сюжетом. Жодних несподіванок – ні хороших, ні поганих. От якби відібрали очки у чинних віце-чемпіонів світу, або були катастрофічно розбиті 0:5 чи 0:6, як це сталося в деяких матчах нашої та інших груп, то це б дало імпульс до пристрасної розмови. А так лише маємо чітко усвідомлений вирок і вже з початку остаточно визначений орієнтир відбіркового турніру – боротьба за 2-гу позицію в групі. І це ні для кого не стало відкриттям.
У матчі Україна – Франція гості з перших хвилин однозначно взяли гру під свій контроль. Високий, злагоджений і динамічний пресинг у виконанні гостей практично відразу повністю обеззброїв українську команду у сенсі якихось атакувальних дій. Не сказати, що і французи намагалися максимально форсувати події. Щоб все вирішилося на початку матчі. Мовляв, ви все одно надасте нам можливість відзначитися, а ми нею скористаємось. Згідно цього затвердженого плану, саме так і сталося. Для покарання за грубу тактичну помилку в обороні збірної України знадобилося 10 хвилин.
Гол у ворота збірної України було забито в наслідок елементарної тактичної недбалості і недопрацювання. М’яч на лівому фланзі атаки французів майже біля лицевої лінії перебував у Бредля Барколя. Шлях до воріт йому закривав, як і мусило бути, наш правий захисник Юхим Конопля. Все б нічого, але перед карним майданчиком збірної України прямісінько по центру виникла вільна безлюдна зона. Це побачив Мікаель Олісе, здійснивши туди ривок ледь не з центра поля, отримав передачу і спокійненько без перешкод спрямував м’яч у кут воріт без шансів для Анатолія Трубіна. Тепер про недбалість і недопрацювання у гольовому епізоді з нашого боку. Приблизно в однаковій позиції з Олісе, перед його вирішальним підключенням до атаки, перебував український півзахисник Георгій Судаков. Тільки різниця в тому, що француз побіг у вільну зону, а Судаков продовжував спостерігати за перебігом подій здалеку. Коли після матчу Георгія запитали чому ж він не супроводжував Олісе, не намагався завадити йому завдати гольового удару, той простодушно відповів, мовляв, гадав, що цю вільну зону перед воротами мають закрити наші опорники. Тобто, півзахисник Франції побачив, оцінив ситуацію і відкрився під убійний удар, а український півзахисник, який має очі нічим не гірші за французькі, дивися і гадав. До речі, а де ж насправді перебували опорні півзахисники збірної України, зокрема Іван Калюжний. А Іван гайнув на фланг допомагати Коноплі, хоча той, напевне, його про це і не просив. Хороша риса намагатися допомогти товаришеві, але ж не за рахунок своєї відповідальності: «у самого хата горить, а я побіг допомогти сусіду гасити сарай».
Взагалі, якщо вже перейшли на персоналії, Івану Калюжному варто віддати належне за його самовіддачу, працьовитість, інтенсивність і старанність. У гравця ніби в одному місці вмонтовано потужний пропелер, часто це приносить велику користь і не всі його мають (у Судакова, наприклад, його немає). Івану ще б в іншому місці встановити дієвий вентилятор, щоб навівав постійно розумні думки, цьому б футболістові, без жартів, ціни не було б. А так ціна є – пропущений гол.
Ще один центральний півзахисник збірної України Єгор Ярмолюк теж не опинився у потрібний час в потрібному місці. У цьому матчі, загалом, Ярмолюк був не дуже помітний – «каші не зіпсував, але й не зварив». Відчувається, що хоча в своєму англійському «Брентфорді» він, хоч уже і має постійну ігрову практику, але ключовим гравцем ще не став. Проте, впевненість і рішучість для 21-річного футболіста справа ще наживна, на що й будемо сподіватися.
Інша річ, коли майже непомітним був переважно увесь матч наш наразі основний форвард Артем Довбик. За перший тайм можна і промовчати, там ніхто в атакувальних діях не був помічений, через просто відсутність їх, як таких. У другому – Артем одного разу таки зіграв у притаманній йому манері і ледь не засмутив французів. Це було б справедливим покаранням, бо в другій половині матчу збірна Франції очевидно збавила обертів, уже без пресингу, в економ режимі безпечно граючи в такий собі контрольований перебіг матчу.
Треба щось хороше сказати і за збірну України, якраз у цей момент, відчувши дещо більше волі, наші футболісти почали шукати стежини і до французьких володінь. Особливо активно цим займалося наше праве командне крило: часто брав на себе ініціативу розганяти атаку Ілля Забарний через підключення правого захисника Юхима Коноплю (він це любить і вміє, але, коли нам забивали другий гол, повернутися з походу не встиг) та правого півзахисника Олексія Гуцуляка. До слова, у другому таймі Олексій своєю активністю справив позитивне враження. До тепер на цій позиції правого вінгера він не вважався гравцем основи нашої збірної (якби не травма Віктора Циганкова, то напевне і в цьому матчі залишився б у запасі), але, попри те, Гуцуляк виявляв активність і переважно не комплексував у сутичках з маститими суперниками. Великих здобутків українській команді, зрештою, це не принесло, але сам факт того, що у Гуцуляка футбольні статистики налічили найбільшу за матч серед усіх наших кількість двобоїв у боротьбі за м’яч, 12 разів, варте згадки.
Але перший справжній гольовий момент біля воріт Франції виник з нашого до того менш помітного лівого флангу у виконанні двох Олександрів, півзахисника Зубкова та захисника Зінченка на 65-й хвилині матчу. Швидко обігравшись між собою, останній виконав нарешті націлену передачу до воріт на Артема Довбика. Силова верхова боротьба це вже його стихія. Бив Довбик чи робив скидку на партнерів, але м’яч по дузі над воротарем опускався у дальній кут воріт Франції. Проте захисники, зокрема Конате, підстрахували свого голкіпера, вибивши м’яч головою буквально з лінії воріт. Втрутитися у ситуацію намагався Судаков, але тут до нього жодних питань – француз на голову вищий, і в півтора рази ширший, його б і з порушенням правил Георгій не зрушив би з місця. Зате за хвилину, коли наша команда видала явно несподіваний для французів сплеск атакувальної активності, Судаков відмінно виконав штрафний зі флангу. Цього разу у кращих традиціях як він вміє. Майк Меньян не дуже вдало відбив м’яч прямісінько на Івана Калюжного. Поруч з ним нікого із суперників не опинилося, перед ним французький воротар у позі лежачи, захисник на лінії воріт в самі ворота в 11–12 метрах під невеликим кутом. Наш півзахисник примудрився із цієї позиції не влучити у цей прямокутник шириною понад 7 метрів. У польоті намагався підкорегувати напрямок руху м’яча після такого нездалого удару Забарний, але вдалося лише влучити у стійку воріт. Це була справді 100% гольова нагода, де все залежало тільки від українських футболістів.
А потім збірна Франції досить швидко отямилася після таких несподіваних для них неприємностей. Щиро кажучи, є великі сумніви, що якби збірна України у згаданих випадках і змогла зрівняти рахунок, то в ігровому залишку у пів-тайму французи не дотиснули необхідний для себе результат. Але до таких експериментів справа не дійшла. Ми не забили, а команда Франції зрештою піймала українських футболістів на контратаці – Кіліан Мбаппе з елегантною майстерністю обіграв один в один Забарного і не залишив жодного шансу Трубіну відстояти свої ворота, а збірній України здобути у матчі бодай очко. Вже в компенсований час мав шанс забити гол престижу свіжий Владислав Ванат, але воротаря обіграти не зумів.
І трохи загальної статистики, пов’язаною із цим матчем.
Після завершення гри вболівальники збірної України обрали Лева матчу – найкращого гравця. Визнання отримав центрбек «ПСЖ» Ілля Забарний, який отримав від фанатів 41% голосів.
Статистичний портал Sofascore опублікував оцінки гравців після завершення цього протистояння. Найкращим футболістом зустрічі став французький півзахисник Орельєн Тчуамені (8,8), який вийшов у стартовому складі, провів на полі 90 хвилин і записав на свій рахунок результативну передачу.
Найвищу оцінку у складі збірної України отримав голкіпер Анатолій Трубін – незважаючи на два пропущені м’ячі, воротар португальської «Бенфіки» зробив чотири сейви.
У цьому поєдинку у складі національної команди дебютували Артем Бондаренко, Олег Очеретько та Назар Волошин. Кількість гравців, які виступали у збірній України за усі роки, збільшилася до 308-ми.
А от захисник збірної України Ілля Забарний, попри ще дуже молодий вік (днями виповнилося 23), провів свій 50-й матч за національну команду в поєдинку проти Франції (0:2). Як повідомляє статистичний портал Opta, у віці 23 років і 4 днів Забарний став наймолодшим гравцем в історії збірної України, якому вдалося досягти цієї позначки.
За кількістю зіграних матчів Забарний наздогнав Артема Мілевського (по 50). На один матч в збірній більше у Євгена Хачеріді.
Окрім Забарного, в поєдинку проти французів за Україну зіграли ще два гравці, які мають в своєму активі 50+ матчів. Микола Матвієнко зіграв свій 78-й матч, попереду Тарас Степаненко та Євген Коноплянка – по 87. Олександр Зінченко – 74-й, зрівнявся з Андрієм Вороніним за кількістю зіграних поєдинків в збірній і лише один залишився, щоб наздогнати нинішнього очільника національної команди Сергія Реброва.
АЗЕРБАЙДЖАН – УКРАЇНА – 1:1
Щоб не починати із раною і сіллю, спочатку невелика вступ до цього поєдинку 2-го туру відбіркового турніру нашої групи. Попри те, що у такому швидкоплинному режимі змагання, кожне здобуте від початку очко має неабияку вагу і суттєво впливає на подальші перспективи, у стані суперника напередодні зустрічі зі збірною України сталися нагально-кардинальні кадрові зміни. Національна збірна Азербайджану зазнала нищівної поразки на полі Ісландії в стартовому турі кваліфікації до чемпіонату світу-2026 (0:5). Після цього на азербайджанців очікувало протистояння з Україною на власному полі, до якого команду мав готувати португальський фахівець Фернанду Сантуш. Однак за день до гри місцева Федерація футболу оголосила про завершення відносин із досвідченим тренером за взаємною згодою сторін. Замість нього у матчі проти України Азербайджан очолював тренер збірної U-21 цієї країни Айхан Аббасов.
Ще одна характерна деталь перед матчем в Баку, камінь у бік української оборони – збірна України до цього поєдинку мали серію з 8 ігор поспіль, у кожній з яких пропускали голи. Та й загальний підсумок останніх 4-х матчів, включно з канадським товариським турніром, не на нашу користь: 3 поразки (Франція, Канада, Бельгія) і одна перемога (Нова Зеландія), голи: 4-10. Знову має-мо пропущений гол, але головне – знову не маємо перемоги.
Якщо з поразкою у попередньому матчі зі збірною Франції ще були якісь підстави розбирати гру збірної України, бо суперником була Франція, то з Азербайджаном, за усієї поваги до цієї команди, аналізувати, так звану гру української команди, немає навіть бажання. Бо просто не розумієш логіки деяких установчих рішень. Але треба, наскільки вистачить на це ще сил, спробувати відповісти на кілька питань.
По-перше, чому у футболістів, які прибувають до стану збірної України розпочинається епідемія травм? Йдеться тільки про фізичні ушкодження? Чи в наступних матчах за свої клуби вони, як нічого не було, з’являться у складі своїх команд? Скоро дізнаємось. Просто виник такий подив.
По-друге, чому, нехай це є вимушені об’єктивні кадрові проблеми, вони вирішуються з якоюсь незрозумілою логікою? Це може і недосяжно дуже розумне, але дає все той же відчутний негативний результат. Вже ж «наступали на граблі», ставлячи Георгія Судакова лівім вінгером. Це не його, точніше, він так втрачає суттєво свій ігровий потенціал, займаючись не своїм ділом. Все одно тягнеться до центру поля і подій, тому й опинився на вістрі гольової атаки всупереч визначеної штабом для ного позиції. Є привчений до такої ролі Олександр Назаренко, для чого переробляти велосипед? А так часто роль диспетчера атак у збірній України виконував Ілля Забарний, хоча у нього є своя робота. До речі, Судаков непогано виглядав у цьому матчі, а міг би краще, якби…
У центрі звести до мінімуму «підробляти» на чужій роботі Забарному мали центральні півзахисники. Ставка була зроблена на дебютантів Артема Бондаренка і Олега Очеретька, плюс Іван Калюжний, організаторська діяльність якого не є його профілем. Хлопці-дебютанти здібні, але всьому свій час і місце. Бондаренко ще намагався десь якось бути на вістрі, без особливого успіху, але намагався. Очеретько просто розгубився, краще б загубився, бо постійні помилки й обрізки. Можна було міняти в першому таймі, але чомусь дійшло лише на 75-й хвилині. Ну, тренер має втручатися вчасно у гру, а не нарікати після, що хтось щось робив не так.
Із нападниками у нас хронічна проблема. Коли Владислав Ванат на перших хвилинах на швидкості ніби заробив, відмінене потім, пенальті, здавалося, що ця заміна зіграє. Коли Владислав на годину розчинився на полі, вже думалося, що краще Артем Довбик. Коли вийшов Артем і суттєво нічого не змінилося, уже на цю тему не думалося.
Можна нарікати на суддівство, мовляв, нам відмінив пенальті, а їм дав. Можна. Якщо лише на це у нас залишилися сподівання у матчах проти збірних рівня Азербайджану, тоді можна погодитися з порадою після цього матчу вболівальникам головного тренера збірної України Сергія Реброва запастись терпінням.
Тільки ще одне виникає запитання – терпіти що і як довго?
Роман СЛАВЕНКО