Українська асоціація футболу оголосила про завершення співпраці з головним тренером національної команди Сергієм Ребровим. Сторони розірвали контракт за спільною згодою після невдалої кваліфікації на чемпіонат світу-2026.
22 квітня Сергій Ребров був звільнений з посади головного тренера збірної України. Ребров очолював збірну з 2023 року. Тренер не зміг вивести команду на чемпіонат світу 2026 – у нього діяла чинна угода до 30 липня 2026 року.
Про це повідомляється Українською асоціацією футболу у «Заяві УАФ щодо майбутнього збірної України», оприлюдненої 22 квітня на офіційному інтернет сайті УАФ (подаємо на першій шпальті у цьому номері газети). У ній Андрій Шевченко та Сергій Ребров обмінялися стисло компліментами (теж на першій шпальті) і все.
Без подробиць, коротко, буденно. Всуміш з іншою поточною інформацією від УАФ. Нічого особливого – просто розірвали контракт з головним тренером національної збірної України, що тут коментувати.
Парадоксальне враження – сталося те, що вся багатомільйонна вболівальницька громада з нетерпінням очікувала, але у той спосіб, що викликало ще не менше запитань. Адже йдеться про подію, яка стається один раз на три роки. Хіба це не заслуговує на бодай невеликий брифінг чи прес-конференцію керівництва УАФ? Якась дивна «партизанська» манера поведінки. «Хто стане новим головним тренером збірної України – буде повідомлено пізніше», – йдеться у заяві УАФ. Щиро дякуємо, не забудьте, будь ласка.
А питання виникають прості. Ви ж закликаєте підтримувати вболівальників збірну України, а ми просимо поділитися інформацією щодо неї.
Просто цікавлять подробиці етапних змін у головній команді країни.
У який спосіб досягнуто угоди про розірвання контракту на керівництво національною збірною України – засідання виконкому УАФ, особиста зустріч, у телефонній розмові, електронною поштою?
Угоду з Сергієм Ребровим розірвано достроково (офіційний чинний термін до 30 липня 2026 року)? Якщо так, – з якої дати? Передбачено компенсацію Реброву за дострокове припинення контракту? Якщо так – то яку?
Та й взагалі, якщо не звіт про трирічну діяльність на чолі збірної України, то якесь публічне спілкування із самим Сергієм Станіславовичем було б дуже доречним. Зовсім не для «шельмування» відставника, як у нас буває, а почути його оцінки та враження із набутого досвіду у змаганнях збірних, якісь узагальнення, висновки, можливо поради тощо. Все таки за спиною три роки і 34 поєдинки на цьому рівні. Але в нас така публічність не заведена. І це всіх влаштовує.
Ще питання. Йдеться ж не тільки особисто про одного Реброва. Разом з ним угоди з УАФ укладали на той самий термін і всі члени його іспанської команди. Як тепер зокрема бути з одним із них, Унаї Мельгосою, який залишається чинним головним тренером молодіжної збірної України? У нього теж діє контракт до 30 липня 2026 року. До речі, у календарі матчів української молодіжки нині пауза до осені. У будь-якому випадку іспанський фахівець зараз перебуває без роботи. Питання – за гроші без роботи чи без грошей. Не зрозуміло.
Сам Сергій Ребров досі залишається у статусі чиновника Української асоціації футболу йдеться у заяві УАФ. Попри відхід з тренерського містка, Сергій Станіславович не залишає структуру асоціації, адже він продовжить виконувати обов’язки віце-президента та входитиме до складу Виконавчого комітету УАФ.
Питання – на цій посаді його коло обов’язків залишиться незмінним? Раніше обов’язки Реброва як віце-президента УАФ полягали у побудові вертикалі усіх збірних команд України. За повідомленням деяких ЗМІ, тепер Ребров не впливатиме на призначення нового тренера національної команди і взагалі на вертикаль збірних. При цьому конкретний обсяг роботи Реброва не вказаний. То як насправді?
Опустимо такий нюанс сумнівів – як можна керувати на такій високій чиновницькій посаді осівши в Іспанії? Якщо можна мешкаючи в Англії, то з Іспанії напевне теж не проблема. Добре, це вже не питання.
ПЕРЕДІСТОРІЯ РЕБРОВА У ЗБІРНІЙ УКРАЇНИ
Озираючись назад, зараз навіть важко пояснити, чому з приходом влітку 2023 року на посаду головного тренера збірної України були такі шалено оптимістичні очікування. Це було ніби прихід месії, з яким нам вдасться все і вся. Причому така ребровоманія охопила майже всіх українських футбольних вболівальників.
Мабуть, причина крилася в тодішній невизначенності у керівництві збірною України. Після того, як по закінчені чинного контракту, у розпал боротьби у відбірковій групі на чемпіонат світу-2022, на той час її очільник Андрій Шевченко відійшов від збірної. Тоді у пожежному порядку виконуючим обов’язки головного тренера команди України був призначений Олександр Петраков, який як тренер у 2019 році став чемпіоном світу серед молодіжних команд. До слова, єдиний наш чемпіонський титул з футболу за часи незалежності України. Петракову вдалося збірну України вивести із групи до плейоф відбору і заледве не на самий чемпіонат світу у Катарі, поступившись лише в останньому вирішальному матчі команді Уельсу. Але тодішнє керівництво УАФ (часів Андрія Павелка) все одно розглядало Петракова лише як тимчасово виконуючого обов’язки. І ось на обрії з’явився український тренер Сергій Ребров.
Заради справедливості, варто згадати, що на той час, перша половина 2023 року, Сергій Ребров як тренер мав підстави покладати на нього надії і сподівання вболівальників.
Сергій Станіславович володів, хоча й без топових досягнень міжнародного рівня, проте вже доволі поважним клубним тренерським стажем зі здобутками принаймні регіонального значення. У 2014–2017 роках, як головний тренер київського «Динамо» двічі виграв чемпіонат України. Після «Динамо» Ребров несподівано виринув на Близькому Сході – 2017 року він очолив тренерський штаб клубу із Саудівської Аравії «Аль-Аглі», з яким виборов «срібло» саудівського чемпіонату, однак цього виявилося замало для продовження контракту. Потім на чолі «Ференцвароша» Ребров тричі поспіль (2019, 2020, 2021) вигравав чемпіонат Угорщини. Далі знову у свій близькосхідний тренерський період уже з «Аль-Айном» став у 2022 році чемпіоном ОАЕ. Наступний еміратський сезон із тим же клубом Ребров закінчив на 2-й позиції місцевого чемпіонату.
Сергій Ребров також у своїй наставницькій кар’єрі визнавався кращим тренером сезону в Україні, Угорщині та ОАЕ.
Після закінчення контракту з «Аль-Айном» у червні 2023 року Сергій Ребров офіційно очолив національну збірну України.
РЕБРОВ ЗБІРНА УКРАЇНИ
Сергій Ребров очолював збірну України з літа 2023 року до 22 квітня 2026 року (дата оголошення про припинення контракту, як юридично – невідомо). На чолі команди він провів 34 поєдинки: 16 перемог, 8 нічиїх та 10 поразок.
За цей час під його проводом українські футболісти пробилися через плейоф і зіграли у фінальній частині Євро-2024, у Лізі націй у дивізіоні В (другий за силою у турнірі) спробували через плейоф піднятися до елітної ліги, але невдало, а також грали у відборі і плейоф на чемпіонат світу-2026, без досягнення мети.
Згадаймо як це все було.
Отже, в очікуванні нових імен і нових ідей, ми всі були у щасливому передчутті майбутніх тріумфів і звитяг.
Життєздатної есенції до чаші вболівальницьких мрій додав дебют Сергія Реброва на чолі національної команди.
12 червня 2023 року головний тренер збірної України Сергій Ребров вперше вивів на футбольне поле свою команду у товариській зустрічі в німецькому Бремені проти збірної Німеччини. Німецькі майстри футболу врятували на останніх хвилинах матчу нічию (3:3), поступаючись по ходу нашим 1:3 після голу Михайла Мудрика і дублю Віктора Циганкова. З таким суперником, нехай і в товариському поєдинку, гра збірної України з новим очільником викликала загальне схвалення і навіть трішечки прикрого осаду, що не дотиснули(!) німців. Наше футбольне майбутнє малювалося у рожевих фарбах.
У другому своєму матчі і першому офіційному, як керманича збірної України, у відборі на Євро-2024 проти Північної Македонії Ребров і його підопічні трохи полоскотали нам нерви, поступаючись на полі суперника після першого тайму 0:2. Але звитяжний другий тайм з потрійним взяттям воріт суперника і перемога 3:2 залишила українських вболівальників на позитивній хвилі.
Проте досить ностальгічних подробиць давно минулих днів. У випробуванні першого офіційного турніру, відбору до Євро-2024, Реброву, як і нашій збірній, випав суворий жереб – за 2 путівки до європейського фіналу мусили боротися з чинними на той час чемпіонами Європи Італією та чинними віце-чемпіонами континенту Англією. Не позаздриш, але боролись до останнього матчу і його останньої хвилини, коли за фол на Михайлу Мудрику у матчі проти Італії, суддя не наважився на пенальті, яке б позбавило Європу її чинного чемпіона.
Однак потім була нервова серія із щасливою розв’язкою проривання до Євро-2024 через плейоф з Боснією та Ісландією, коли щоразу мусили відіграватися, і щоразу відігравалися – 2:1. Омріяне ставало дійсністю, ми на Євро!
Все, риска. На цьому футбольному часовому відрізку збірної України на чолі з Ребровим я б провів межу. Межу, до якої у збірної важко, складно, заплутано і з коливаннями, але це був поволі шлях вперед і нагору. Після цієї межі, усе так само, навіть з локальними успіхами, але почався низхідний шлях команди та її провідника.
Перший шок, який залишив глибоку тріщину розчарувань у наших подальших очікуваннях і сподіванях, стався 17 червня 2024 року від безнадійної поразки від команди Румунії на старті європейського фіналу – 0:3. Після цього щось зламалося стержневе, на чому тримався цей поступ до цілі, до мети, що сприяло її досягненню. Пропала віра в посильність і неминучість своєї перемоги. А коли немає віри – обов’язково не пощастить.
Що з того, коли у груповому турнірі Євро-2024 збірна України здобула рекордну для себе кількість очок на такому рівні. Ми виявилися останніми – це головний вердикт.
Далі українська збірна ризикувала стати останньою у груповому турнірі Ліги націй дивізіону Б. Лише в останньому турі рівної за силою групи натужною перемогою над Албанією, якій перед тим програли, зіскочили з останнього місця на друге. Пронесло там, ще й у перехідних матчах з Бельгією могли піднятися до європейської еліти. Ні, не могли, бо ми самі себе елітою не вважали. Навіть, коли збірну України проблиском осяйнула мить успіху у першій зустрічі з бельгійцями (3:1), ми все одно не вірили у себе, надіялися лише на терпіння і, що можливо пощастить – 0:3. Без віри – не пощастить обов’язково.
Остання сторінка цієї повісті про Сергія Реброва на чолі збірної України була написана участю команди у відборі до чемпіонату світу-2026. Оцінюючи перелік своїх конкурентів у відбірковій групі, Франція, Ісландія, Азербайджан, українська команда свідомо і підсвідомо визначила для себе лише одну мету на цьому етапі – 2-ге місце і пробиватися на світовий форум через сито плейоф. Не менше і не більше, самі собі наперед визначили своє місце, благо, що завдання не виглядало на героїчний максимум. Знову полихоманило зі грою і з результатами на цьому шляху (1:1, 2:1 з Азербайджаном, 0:2, 0:4 з Францією), але, дякуючи двом просвітленням у ключовому протистоянні з ісландцями (5:3, 2:0), із переживаннями, проте вдалося наполягти на своєму – дістати шанс відібратися до еліти через плейоф.
Так, ми надіялися побачити свою українську збірну серед найсильніших команд світу, але чи вірили? Більше надіялася, аніж вірила, схоже, і сама збірна. А віра сильніша за надію. А шведи виявилися сильнішими за нас – 1:3. Крапка.
Тепер стає зрозумілим, що цю крапку треба було ставити раніше і починати з чистого листка. Однак свого часу в українському футболі не знайшлося уповноваженої особи, яка б це зрозуміла і наважилася на рішучі дії, коли для цього вже була потреба. Краще пізно, ніж ніколи – не рятує, бо «ніколи» не буває ніколи, а є лише вчасно або запізно. Від правильного вчасного вибору залежить – чи бути, чи знову обнадійливо чекати.
МАТЕРІАЛЬНИЙ БІК ПИТАННЯ
Просто до відома. За неофіційною інформацією (офіційна є недоступною), згідно з даними financefootball, за час своєї роботи в національній команді, Сергій Ребров заробив гідну суму.
Ребров отримував як тренер 1,25 млн євро на рік (приблизно 5,4 млн грн на місяць). Зважаючи на те, що він очолював збірну майже три роки, його загальний заробіток за цей період склав понад 3,5 млн євро, або близько 183 млн грн.
Знову ж таки без офіційного підтвердження, більшу частину зарплати Реброва покривав певний спонсор збірної України, а решту фінансувала УАФ. У яких пропорціях, хто, коли і як – теж комерційна таємниця громадської організації.
Окрім цього, тренер також заробляв (інформація, як і вся інша щодо персональної фінансової діяльності УАФ, з неофіційних джерел) близько 250 тисяч євро на рік як віце-президент Української асоціації футболу, або майже 21 тисяча євро у місяць. Цей дохід залишається за Сергієм Ребровим, бо за ним посада віце-президента УАФ зберігається. Принаймні поки що, бо ця ситуація виглядає не зовсім логічною. Та й така зарплата для Реброва, очевидно, зовсім не відповідає його сучасним запитам. Хіба що з’являтися на «роботі» раз у півроку, що було прийнятним у час його керування збірною. Тепер в УАФ на таке не підуть.
ПЕРСПЕКТИВИ ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ
Питання щодо призначення нового головного тренера в УАФ поки тримають у таємниці. Кандидатуру наступника буде оголошено додатково. У цьому можна віднайти розуміння. Такі питання призначення на високі відповідальні посади містять низку делікатних особистих нюансів, про які відразу не варто розповсюджуватися привселюдно – гроші, повноваження, умови, цілі, терміни, кадри тощо.
Але й часу на пошук нового фахівця для національної команди небагато, адже вже у вересні 2026 року національна команда розпочне виступи в новому розіграші Ліги націй (дивізіон В). До кінця літа новому наставнику збірної України доведеться не лише сформувати склад, а й налагодити ігрову модель для протистояння із суперниками в групі Ліги націй – Угорщиною, Грузією та Північною Ірландією. Вже не кажучи, що в червні, за календарем УЄФА, на нас чекають дві товариські зустрічі, суперників в яких ще не визначено.
В неофіційному інформаційному просторі вигукуються різні кандидатури, проте не будемо гадати. Будемо пильно стежити за інтернетом, нам обіцяли дати знати.
P. S. Гадаю, навіть впевнений, що з плином часу ми не будемо згадувати Сергія Реброва, як очільника збірної України, лише у негативній тональності. Така людська природа – «від любові до ненависті один крок». Але мудрий час відсіює зайве, і зводить істинне до «золотої середини». Дякуємо, Сергію Станіславовичу. Прощавайте.
Роман СЛАВЕНКО