Збірні команди України з біатлону очолили відомі колишні титуловані спортсмени – Сергій Семенов та Оксана Хвостенко. Вони змінили досвідчених тренерів вітчизняної школи – Миколу Зоца та Надію Бєлову. Цей крок став результатом довгоочікуваного оновлення тренерського складу, яке логічно напрошувалося останнім часом. Призначення нових керівників хоча й викликало певні несподіванки, однак є цілком виправданим, адже саме вони здатні надати динаміку процесу омолодження українського біатлону, що наразі проходить непростий період.
Варто зазначити, що реалії, пов’язані з військовим станом у країні, ускладнюють можливість залучення іноземних фахівців. З цієї причини коло людей, які вже мали досвід керівництва збірними, стало замкненим, що й призвело до прийняття рішення про якісні зміни. Тепер кермо управління довірили свіжим обличчям.
Як підкреслюють фахівці, молодим спортсменам, які нині формують основу національної збірної, буде легше працювати під керівництвом колишніх атлетів, які ще нещодавно перебували у статусі їхніх однолітків. Це пояснюється особливостями сучасного покоління, яке по-своєму сприймає тренувальний процес, а традиційні методи підходу до них часто виявляються неефективними. Важливо, щоб керівники зуміли гармонійно поєднати різні підходи у спільній праці, аби зміни дійсно стали результативними, а не залишили все на рівні перестановок.
### Сергій Семенов – «вічний двигун» українського біатлону
Сергій Семенов, якому зараз 37 років, є однією з найвидатніших фігур в історії українського біатлону. Він завершив свою спортивну кар’єру порівняно недавно – після сезону 2019/2020 років, хоча якби не проблеми зі станом здоров’я, міг би виступати значно довше. Семенов став основним членом національної збірної після Олімпійських ігор 2010 року, які відкрили йому двері у дорослий спорт.
У 2011 році він здобув бронзову медаль чемпіонату світу в естафеті, виступаючи на третьому етапі, який традиційно віддавався найменш потужному спортсмену в команді, і не підвів. Ця нагорода могла стати срібною вже у сезоні 2023 року, коли Росію було дискваліфіковано. Згодом Семенов став одним із лідерів збірної, здобувши в 2016 році бронзу у спринті на чемпіонаті світу у Норвегії, програвши лише видатним біатлоністам Уле Ейнару Бйорндалену та Мартену Фуркаду.
Ця перемога у дисципліні, де не очікували української медалі, підкреслила універсальність Семенова, що є ключовою рисою для успішного біатлоніста. Найсильнішою стороною Сергія завжди була стрільба, яка часто “витягувала” його виступи. Дві бронзи та одне срібло на етапах Кубку світу він здобував саме в індивідуальних гонках, де точність стрільби має вирішальне значення. У сезоні 2014/2015 Семенов став першим у історії українського чоловічого біатлону володарем Малого кришталевого глобуса, а також увійшов у топ-десятку на Олімпіаді 2014 року. Його останній значний успіх – срібна медаль в естафеті на Кубку світу в Нове-Место у 2020-му.
Після завершення виступів Сергій одружився зі швейцарською біатлоністкою Аїтою Гаспарін. Проживаючи переважно в Європі, він продовжував співпрацювати з українською збірною, входив до сервісної бригади команди. Його батько, Олександр Володимирович, є досвідченим фахівцем у біатлонних колах України — це ще одне свідчення багатства біатлонних династій нашої країни.
Що може запропонувати Сергій на тренерській посаді? Чи легко йому дасться нова роль? Відповідь на це питання покаже лише час. Відомо, що ще будучи спортсменом він виявляв любов до важкої праці, іноді перетренувався, що позначалося на його функціональному стані. Колишній товариш по команді Дмитро Підручний називав його «Perpetuum mobile» – вічним двигуном.
Семеною, ймовірно, керуватиме прагнення вибудувати тренувальний процес настільки ж скоординовано та чітко, як це робить швейцарський годинник. З роками його бачення спортивних процесів змінилося, але настійливо вимагати від підопічних максимальної концентрації та самовіддачі він буде обов’язково. Важливо, що він користуватиметься повагою у колективі, адже має титули і досвід, розуміє всі тонкощі роботи національної збірної. При цьому ймовірно, ніяких “дідівських методів” застосовувати не буде.
Проте класний спортсмен не завжди є видатним тренером — це загальна аксіома у спорті. Залишається відкритим, наскільки Сергій матиме свободу у прийнятті рішень, скільки часу пробуде на чолі команди та який рівень карт-бланшу йому буде надано. Нині розпочинається новий олімпійський цикл, отже це надзвичайно важливий період, коли від вибору тренера залежить багато чого, а часті зміни наставників не вітаються. Можливо, певні виклики виникатимуть й через те, що Семенов певний час відходив від реалій українського біатлону. У будь-якому разі за його тренерським становленням буде цікаво спостерігати.
### Оксана Хвостенко – майстриня точності
49-річна Оксана Хвостенко також походить із біатлонного Чернігова, де сформувалася як видатна спортсменка. Вона завершила кар’єру раніше за Семенова, проте ніколи не віддалялася від світу біатлону. Її найуспішніші роки припали на кінець 2000-х, період природної заміни поколінь у спорті, що відбувалася досить безболісно.
Серед здобутків Оксани дві срібні та дві бронзові медалі чемпіонатів світу у різних дисциплінах: спринті, індивідуальній гонці, естафеті. У 2007 році на Кубку світу в словенській Поклюці вона тріумфувала, здобувши золото в масстарті — найвищу особисту нагороду в елітному рівні змагань.
Подібно до Семенова, Хвостенко була снайпером найвищого класу. В її переможній гонці на масстарті вона була максимально точна на всіх чотирьох вогневих рубежах, а конкуренти допустили кілька промахів. Схожа ситуація була і в індивідуальній гонці на чемпіонаті світу 2008 року в Естерсунді, де вона виборола бронзу. Це підкреслює головну рису Оксани – влучність, що компенсувала недостатню швидкість на трасі. Очевидним є бажання тренерки передати цю влучність і новому поколінню українських біатлоністок, хоча цей процес далеко не простий.
### Від «помилок юності» до дорослого рівня
Все частіше лунають імена молодих спортсменок, як-от Вікторія Хвостенко, яка є племінницею Оксани, — представниці юного покоління українського біатлону. Сезон 2025/2026 став для юніорок досить успішним.
Однак чи вдасться Оксані перенести цей успіх одразу й на дорослу збірну? Очевидно, що ні. Завдяки омолодженому складу першої команди, тренерська робота залишатиметься насиченою, з підвищеними вимогами й складнішими викликами. Особливо цікавим є питання впливу Хвостенко на головну зірку жіночої збірної Олександру Меркушину та досвідчену Юлію Джиму, які наразі виступають за команду «Б» – резервну. Для Меркушиної все більш-менш зрозуміло, адже її основним наставником є батько, Олег Меркушин. Щодо Джими, яка провалила останній сезон, відповідь поки відсутня.
Серед сильних сторін Оксани – значний досвід, оптимальний тренерський вік, глибоке розуміння українського біатлону зсередини та гарне уявлення про реальні можливості своїх підопічних. Вона відома як інтелігентна, вимоглива особистість, яка користується пошаною, а часом і певним страхом серед спортсменів. Хвостенко не схильна надавати надмірну свободу молоді, але й не ставить себе у ролі суворої наставниці. Саме так її уявляють як тренера – мудру і збалансовану особу.
В одному з інтерв’ю Оксана зазначила: «Я бачила потенціал дівчат, тому весь час чекала», – що можна розцінювати як ключову ідею її тренерської філософії. Чи дозволять в національній першій команді діяти за цим принципом та ж чи вдасться їй чекати так довго – покаже майбутнє.
Вже зовсім скоро відбудеться «бойове» знайомство з командами, розпочнуться перші тренувальні збори, а згодом – інтенсивна і напружена підготовка до нового сезону.
Після призначення Семенова та Хвостенко не варто очікувати миттєвих проривів. Спортсмени, які раніше боролися за місця в топ-30, навряд чи відразу вийдуть на п’єдестали. Посилення кількості зірок, що могли б висвітлити біатлонний небосхил, потребує часу. Водночас у тому, що зараз започатковується новий етап у розвитку українського біатлону, є надія, навіть з огляду на складні умови, в яких нині живе країна. Легендами не народжуються — ними стають, що підтверджують приклади Оксани Хвостенко та Сергія Семенова.