У спортивному середовищі України термін “біатлонна родина” здебільшого асоціюється з численними відданими вболівальниками, які підтримують цей захоплюючий вид спорту. Проте цей вислів у множині має й більш конкретне значення — “біатлонні родини”. В українському біатлоні їх значно більше, ніж у багатьох інших країнах: на арену виходять повноцінні спортивні династії.
Феномен, коли батьки-біатлоністи передають свої знання й навички дітям, є звичним і для світового біатлону. Попри це, Україна, здається, є своєрідним лідером за кількістю таких родин. Залишається тільки повернути собі домінуючі позиції в біатлоні загалом, і в контексті династій в цьому напрямку вже відчутні позитивні результати.
Поява біатлонних династій залежить від низки різних факторів:
– психологічні мотиви,
– життєві обставини,
– звичні розрахунки.
Зокрема, нерідко у спорті трапляється так, що батьки намагаються “реалізуватися” через дітей, коли самі не дотягнули до найвищих вершин. Виникають нереалістичні очікування серед вболівальників: “Тато був майстром стрільби чи техніки, а ти чому не можеш?”.
Також слід враховувати специфіку біатлону як виду спорту з вузьким профілем. Попри його популярність, він не є масовим і має регіональну прив’язаність, що сприяє формуванню сімейних традицій саме в окремих місцевостях. На психологічному рівні діти нерідко прагнуть бути схожими на батьків, наслідувати їхні досягнення.
Матеріальні фактори теж відіграють свою роль: спільна підготовка і тренування сім’єю є логістично зручними, а професійна пораду в будь-який момент доступна родичам.
У біатлонних колах іноді торкаються проблеми тренерів-родичів. Це питання носить циклічний характер: поки є успіхи — про нього не згадують, але коли результат слабшає, починаються дискусії. Критика часто стосується стилю навчання і, зокрема, рівня вимогливості наставника, хоч варто відзначити і численні позитивні сторони такої взаємодії. Кожен спортсмен індивідуальний: дехто краще реагує на жорстку мотивацію, іншому ж подобається тепло батьківської підтримки.
Чи захочуть нинішні та майбутні спортсмени передати біатлонне мистецтво своїм дітям — це питання відкритого майбутнього. Молоді покоління мають інший світогляд, тож через роки буде цікаво порівняти профілі та ставлення до спорту.
—
### Династії Біланенків та Меркушиних: намагання перевершити батьків
Олександр Біланенко, тренер юнацької збірної України, нещодавно на чемпіонаті України в Буковелі отримав медаль, що була приурочена до чемпіонату світу-2011. За кар’єру Олександр Біланенко-старший здобув небагато нагород, але гідно захищав честь України на Олімпіадах та став чемпіоном Європи. Його влучна стрільба створила високі очікування стосовно сина, також на ім’я Олександр.
Життєвий шлях молодшого Біланенка вдало ілюструє типові труднощі професійного спорту: через постійні роз’їзди батька син рідко бачився з ним. Маленький Олександр мріяв про іграшкову фуру, але в підсумку обрав лижню замість дороги.
Сам Олександр-молодший згадував:
> “Я займався карате, але під час зборів із батьком спробував покататися на лижеролерах і постріляти – і в мене вийшло, тому я зрозумів, що хочу займатися біатлоном. Тоді мені було 9 років”.
Він також відзначав, що завжди міг обговорити труднощі з батьком, який став для нього першим кумиром. Цікаво, що біатлоном займався і старший брат Олександра Біланенка-старшого — Сергій.
Молодий біатлоніст наголошував, що попри тиск очікувань з боку вболівальників, які очікують від нього стрільбу як у батька, скопіювати найкращі якості не завжди можливо. Втім, у сезоні він виборов “бронзу” юніорського чемпіонату Європи, демонструючи майже батьківський рівень стрільби.
Олександра Меркушина на своїй дебютній Олімпіаді-2026 стартувала під першим номером, повторивши пам’ятний досвід своєї матері Ірини Корчагіної, яка свого часу відкривала спринт на Іграх у Нагано-1998. Мама підтримувала дочку в цю історичну мить.
У родині Меркушиних спортом займаються всі четверо: батьки — тренери, дві доньки — Анастасія та Олександра. Мати у 2003 році отримала срібло чемпіонату світу в естафеті, а старша дочка на рівні чемпіонатів світу та Європи здобувала численні нагороди. Молодша, Олександра, стала чемпіонкою юніорського світового первенства — яскравий приклад, коли діти справді стають кращими версіями себе. Це стає джерелом натхнення і для дітей, і для батьків.
Варто зауважити, що сестри Меркушини мають спільну дату народження — 14 січня, причому Олександра народилася тоді, коли Анастасії виповнилося десять років.
—
### Дмитро Підручний і Юлія Джима: переплетіння спортивних генів
Біатлонний чемпіон світу 2019 року Дмитро Підручний із гумором згадує:
> “Свій стартовий номер залишив вдома на пам’ять, букет із церемонії віддав у музей, а іграшку — доньці. А мені нічого і не дісталося”.
Його батьки, Володимир Дмитрович та Марія Михайлівна, були тренерами з лижних гонок і майстрами спорту. Ця сім’я ілюструє мікст-варіант лижно-біатлонної династії. Біатлон має вищу популярність, і тому спортсмени часто «перепрошують» свої лижні гени, роблячи біатлон основною кар’єрою.
Світ біатлону настільки тісний, що батьки Дмитра тренувалися у того самого вчителя, що й він — Олега Бунта, який свого часу привів у біатлон й відому Олену Підгрушну.
Дмитро розширив династію — його дружина Ольга також колишня біатлоністка. Проте чи продовжиться біатлонна традиція в їхніх дітей — питання часу, хоча Дмитро визнає наявність спортивного таланту у нащадків.
Сестра Дмитра, Юлія, одружена з біатлоністом Тарасом Лесюком, і їхня історія пов’язана з родиною Меркушиних, що вже можна розглядати як окрему захоплюючу сюжетну лінію.
Юлія Джима, олімпійська чемпіонка, пам’ятає свої перші кроки у спорті:
> “Мама віддала мене на танці у віці 4-5 років, але тренерка сказала, що я танцюю, як ‘ведмедик’. Спробувала гімнастику — мені казали, що я ‘поліно’ і нічого з того не буде”.
Лише згодом Юлію оформили в біатлон, і ця спортова династія міцно закріпилася. Її батьки, Валентин Джима та Ніна Ільїна, теж колишні біатлоністи. В цьому випадку дитині не примушували займатися спортом — їй давали змогу обирати, і біатлон став її душею.
Вона пригадує:
> “Тато запропонував спробувати біатлон. Я не хотіла, два дні плакала, але мене вмовили. В лютому в Києві було мало снігу, я стріляла на тирі, і мені це трошки сподобалося”.
До складу золотої олімпійської четвірки 2014 року в Україні біатлонні гени має лише Джима. У сестер Віти та Валентини Семеренко і Олени Підгрушної батьки не були професійними спортсменами.
—
### Нові й перспективні родини: Тарасюки, Хмілі та Хвостенко
Серед новітніх біатлонних династій вирізняється тернопільська сім’я Тарасюків, яка в українському біатлоні вже стала майже брендом. Тут обидва батьки — тренери, а у збірній України виступають троє дітей: син Тарас і доньки Тетяна та Ірина. Вже існує жарт, що їм не вистачає лише одного хлопця для повного складу на змішану естафету.
Матір, Людмила Сагайдак, хоч і не мала великих титулів, але її діти вже здобувають медалі та кришталеві глобуси, і у рідній школі навіть відкрили родинний стенд.
Такі приклади надихають перспективних спортсменів, і Тернопільщина, зокрема Копичинці, стала однією зі “столиць” українського біатлону.
Родина Хмілів з Волині — брати Михайло та Аліна — походять із села Яблунька. Їхні батьки тренують лижників. Цього року вони вибороли золото на чемпіонаті України в одиночній змішаній естафеті. Їхнє протистояння з Тарасюками вже отримало статус українського сімейного дербі, що підкреслює не лише наявність біатлонних династій, а й їхню дружню конкуренцію.
Вікторія Хвостенко, бронзова призерка індивідуальної гонки на юніорському чемпіонаті світу, нещодавно стала головною новиною серед фанатів, які згадали легендарну Оксану Хвостенко. Чернігівська спортсменка була успішною призеркою чемпіонатів світу і Європи, відзначалась стабільною, високою стрільбою. Оксана є тіткою та тренеркою Вікторії, а також сестрою батька Олександра, колишнього біатлоніста.
Про це нагадує і чоловік Оксани В’ячеслав Деркач, відзначаючи “генетичну спадковість” із додатковими бойовими рисами молодої атлетки.
Окрім Хвостенко, слід очікувати успішних виступів і від інших молодих талантів, зокрема Анни Седнєвої, доньки біатлоніста Сергія Седнєва, яка вже завоювала призове місце на чемпіонаті України.
Зростає і Поліна Пуцко — донька біатлоністки Ірини Супрун і лижника Олександра Пуцка. Вона стала бронзовою призеркою юнацького олімпійського фестивалю, поєднуючи лижні та біатлонні гени у потенційно потужну спортивну комбінацію.
Вкрай важливо, щоб у вкрай обмеженому за кількістю кадрів українському біатлоні не відбулася ситуація, коли цей вид спорту залишиться лише справою родинних династій. Конкуренція і масовість — невід’ємні складові здорового спорту, а війна, на жаль, є неабияким викликом. Проте є надія, що з часом біатлон в Україні здобуде більшу популярність і ефективність, особливо в дитячо-юнацькому спорті. Український біатлон має вагоме спадкування — головне, аби було кому ним розпоряджатися.