Національна збірна України провалила спробу пробитися на чемпіонат світу-2026. Присутність української команди серед найсильніших збірних світу у 2006 році у Німеччині залишається поодиноким випадком. Тепер ми «відзначили» 20-річний ювілей відсутності серед кращих. Єдиний раз збірна України пробилася на чемпіонат світу напряму, посівши перше місце у групі. Всі спроби дістатися на мундіалі через сито відбору плейоф закінчувалися невдачею. Остання вже стала шостою в історії української команди. Черговий етап для збірної України закінчено печально.
26 березня
УКРАЇНА – ШВЕЦІЯ – 1:3 (0:1)
Голи: Пономаренко (90) – Дьокереш (6, 51, 73, пен.).
Щиро кажучи, ловиш себе на думці, що розчарування від чергової халепи від нашої збірної у визначальному етапі відбору на світову першість, сприймається з великою неприємність, але не зростає до трагедії. Це через те, хоч і були причаровані вірою і надією на успіх, але тихо у підсвідомості причаїлося, відчуття, що таке можливо за умови максимальної реалізації всього нашого потенціалу – від індивідуальної майстерності і самовіддачі всіх футболістів до здібності тренерського штабу обрати оптимальне поєднання складу з втіленням ним продуманої та ефективної тактики дій, яка піддається коригуванню залежно від розгортання подій. З приводу цього, особливо останнього, чого тепер гріха таїти, були сумніви. На жаль, вони сповна виправдалися. Коли ти заздалегідь усвідомлюєш вірогідність біди, вона потім сприймається простіше. Тому гостре відчуття трагедії відсутнє.
ПЕРЕД МАТЧЕМ
Сумніви, щодо успішної розв’язки для нас першого у плейоф відбору протистояння з шведами, старанно загнані у підсвідомість, отримали підсилення після передматчевих висловлювань обох головних тренерів збірних. Очільник Швеції Грем Поттер оцінив ситуацію у загальних рисах, але професіонально: «Ключова риса збірної України – це їхня командна взаємодія. Головне завдання – позбавити їх простору і швидкості». Керманич збірної України Сергій Ребров в оцінках був більше на пафосних емоціях: «Тактика – це важливо, але завтра на першому місці буде характер». Надія вмирає останньою, а перед тим буде брати гору навіть над здоровим глуздом, тому вірилося – це Сергій Станіславович шифрується, не хоче заздалегідь розкривати козирні карти, які він приготував зі своїм іспанським штабом. Як же ми помилялися.
МАТЧ
Матч Україна – Швеція розпочався неквапливо і розважливо, ніби суперники один до одного придивлялися. Які ж ми були наївними. Це збірна України придивлялася і примірялася що робити, а в шведів вже був заздалегідь готовий хитрий план, який вони швидко реалізували.
Українці прогавили разючу атаку шведів вже на 6-й хвилині матчу. Причому навіть не швидкий контрвипад, а майже позиційний напад, але наші оборонці так нездало розташувалися біля своїх воріт, що просто залишили наодинці у правому секторі захисту в карному майданчика абсолютно на самоті Беньяміна Нюгрена. Далі суперником все було розіграно як за нотами – легко і невимушено, а головне з гарантованою реалізацією, що впритул з близької відстані забезпечив головний атакувальник Швеції Віктор Дьокереш, якого теж чомусь не змогли залишити під опікою.
До речі, цей нападник був головною ударною силою і загрозою нашим воротам протягом всього матчу Його хет-трик у поєдинку говорить сам за себе. Про це говорили й наш тренер перед матчем, а потім ще й після матчу, але під час самого матчу про це чомусь забули. Він мав нерідко просто комфортну свободу дій, причому по ходу на це ніхто якось особливо з нашого боку, з боку тренерської лави, ніхто особливо і не зважав, чим форвард, звичайно, вдало й скористався. Так, як потім лунало від Сергія Реброва – «форвард «Арсенала», один з найкращих нападників світу», але ж це навпаки не повинно було стати підставою, щоб йому дозволяти так вільно почуватися на полі.
Швидкий пропущений гол, у плани збірної України, якщо вони були, явно не входив. Плану Б на такий випадок відповідно теж не було. Шведи, швидко виконавши завдання мінімум, побудували щільну оборону, зламати яку не бачилося як. Командні дії збірної України були настільки передбачувані і уповільнені, що їм успішно можна було протистояти «попиваючи каву із сигаретою». Оскільки шведи у цей час на полі каву не пили, і не курили, то наші шанси створити щось небезпечне наближалися до нуля. Індивідуальні ж зусилля українських футболістів теж були поодинокі, і натикалися на опір щоразу 2–3 оборонців. Здолати таку «шведську стінку» у нас майстрів не виявилося.
Якусь активність намагався виявляти Віктор Циганков, але був одним у полі, бо очікувана зв’язка з його одноклубником по «Жироні» Владиславом Ванатом була надійно затиснута у шведських захисних скелях. Ще були проходи іншим флангом Віталія Миколенка, але вони закінчувалися або банальними навісами, або передачами назад-поперек. «Мотор», що мав розганяти атаки, який уособлював собою Георгій Судаков, якраз невчасно «заглох», а «відремонтувати» його протягом матчу так і не вдалося, довелося замінити, коли вже було пізно.
Нам пощастило, коли збірна Швеції знову, як із засідки вискочила на ворота команди України на 25-й хвилині. Знову правим флангом нашої оборони прорвався Габріель Гудмудссон, але на щастя для нас м’яч після його удару лише «облизнув» стійку дальнього кута воріт. Правий фланг української оборони був особливо проблемним практично весь матч. Виявилося відсутність на цій позиції через перебір карток Юхима Коноплі, стало таким болючим для збірної України, що само по собі виглядає дивним, але факт. Правий захисник, функцію яку доручено у цьому матчі була Олександру Тимчику, програвав «бій за боєм» своїм шведським опонентам, загроз якихось в атаці теж не створював. Ну, не пішла гра у футболіста, таке трапляється, для цього існують заміни. Тимчик дограв до фінального свистка.
Але перед фінальним, який для нас усе «поховав», був ще свисток на перерву між таймами. Хтось із журналістів чи, так званих, експертів, запустив чутку, що збірна України це команда другого тайму. Мовляв, саме у другому таймі українські футболісти під проводом свого тренерського штабу зазвичай реалізують весь свій потенціал. Дуже сумнівна, як на мене, оцінка, не менше можна згадати прикладів, коли у нашому виконанні було навпаки, але нехай. Надіємось на другий тай.
Не знаю, які тактичні і стратегічні плани на подальшу половину гри було зорганізовано під час «розумової атаки» у роздягальні збірної України в перерві, але початок другого тайму вийшов для нас таким як і першого, навіть гірше. Шведи несподівано цього разу відразу включили пресинг і тиск на українських футболістів і їхні ворота. Знову такий перебіг справ заскочив зненацька всю українську делегацію – це ж зовсім, мовляв, не логічно, бо відіграватися необхідно нам, а атакує чомусь Швеція. Відразу після поновлення гри шведи поблажливо вчинили до нас, коли у метушні після кутового з близької відстані влучили у Анатолія Трубіна. Але це була прелюдія.
Український захист у цьому матчі заслуговує окремого слова.
Валерій Бондар у «Шахтарі» грає поруч з Миколою Матвієнком. Це якось додає йому впевненості. У матчі зі шведською командою роль «матвієнка» для нього мав би виконувати Ілля Забарний, вік тут ролі не має. Але для Забарного, схоже, що останнім часом і самому не завадить надійний «дядько» поруч. Якось все частіше його починають супроводжувати невпевненість і похибки. Ризикну зробити припущення, що на психологічний стан основного українсько центрбека вплинув так перехід з «Борнмута» до ПСЖ. В англійському клубі Ілля був центровим основи захисту, надійним, впевненим і незамінним. З переходом до значно конкурентнішого середовища амбітного ПСЖ Ілля опинився у ролі фактично резервного гравця, з певною ігровою практикою, але не основним. Із цією обставиною Забарний втратив не лише ігровий час, але й значною мірою впевненість у собі і своїх діях. Так можна пояснити й нестабільну гру українського захисника і в лавах паризького клубу – хороші матчі перемежовуються з не дуже. Психологічний фактор може суттєво впливати на гру футболіста, особливо коли ще бракує досвіду найвищих випробувань. Коротше кажучи, повертаючись до захисту збірної України, можна резюмувати, що центр оборони нашої команди не відзначався надійністю, перебуваючи інколи у хаосному стані. У цьому антуражі українського захисту шведи знаходили прості до примітивізму способи, щоб її зламати. Таким був другий гол у наші ворота. Голкіпер команди Швеції Крістоффер Нордфельдт сильно і далеко від своїх воріт вибив м’яч до меж карного майданчика збірної України. Забарний до м’яча не дострибнув, Бондар залишився спостерігачем, як Дьокереш приймав м’яч, перекладав його під праву ногу, з лінії карного майданчика точно спрямував у дальній кут воріт Трубіна. Гольова атака Швеції тривала 5 секунд. У схожому стилі був організований і третій гол. М’яч шведи закинули за спину нашим оборонцям. Поки вони розверталися Дьокереш вже мчав на одиноке побачення із українським голкіпером. Трубіну, на відміну від наших захисників, вдалося форварда зупинити, але лише ціною пенальті і жовтої картки. Ну, дуже просто все вдавалося нашим суперникам. Можна, звичайно, говорити про високу індивідуальну майстерність нападника збірної Швеції і лондонського «Арсенала», і на післяматчевій конференції, звісно, про це говорилося у виправдання, але ж, тим більше, такого небезпечного суперника не можна кидати напризволяще без опіки, що протягом матчу траплялося регулярно. Невже це не очевидні речі?
Зрозуміло, що у кадровому виборі буває, як той казав – маємо, те що маємо. Але, коли до цього ще й додається «хитання і вагання» того, хто першим на чолі збірної має дбати, щоб таке не було у оборонній ланці, то й маємо відповідний результат. Як «доніс» хтось із лав збірної України журналісту Михайлу Співаковському, головний тренер команди України Сергій Ребров змінив своє рішення щодо стартового складу на матч проти Швеції в останній момент. За інформацією джерела, планувалось, що в центрі захисту вийдуть з перших хвилин представник ПСЖ Ілля Забарний та гравець американського «Остіна» Олександр Сваток:
«Рішення щодо другого центрального захисника ухвалювалось в найостанніший момент. Ще на передматчевому тренуванні другим центральним захисником поруч із Забарним був Сваток. Що сталося на цьому тренуванні, думаю, ми вже ніколи не дізнаємося», – повідомив журналіст.
В результаті з перших хвилин на полі з’явився захисник донецького «Шахтаря» Валерій Бондар, який отримав одну з найнижчих оцінок у складі української команди. Менше з тим, тепер це не має уже значення.
А от командна гра у футболі має першочергове і визначальне значення. Коли вона є. А коли футболіст з м’ячем розгублено розводить руками до партнерів, не знаючи що робити, або Забарний руками ж диригує кому куди бігти і що робити, то це команда дворового рівня, яка керується імпровізацією та експромтом, а не стратегією, тактикою та награними комбінаціями. Хоча для того є цілий колектив осіб, який позиціонує себе як фахівців у цих питаннях, за що й отримує немаленькі кошти.
Втручання у гру з нашого боку замінами сталося уже коли рахунок був критичним на табло – 0:2 на користь шведів, і з примарними шансами на позитивні зміни на користь українців.
Проте Сергій Ребров не наважився на кардинальні зміни в атакувальному спрямуванні з переходом на гру у два форварди – одного нападника Владислава Ваната змінив інший нападник Роман Яремчук. Загалом за 60 хвилин гри Владислав не завдав жодного удару в бік воріт, зробив 7 дотиків до м’яча, і його провина в цьому не є головною (таку б статистику, або хоча б подібне, було б постаратися забезпечити і для Дьокереша – має 3 удари у площину воріт, 32 дотики загалом за матч до м’яча). До речі, за 30 хвилин гри Яремчук ударів по воротах теж не завдавав. Взагалі за весь поєдинок збірна України створила дві нагоди, у другому таймі, які можуть претендувати на потенційну гостроту – з меж карного майданчика били по воротах Олександр Зубков і Віктор Циганков, але обидва рази виходило не сильно, що не створило великих проблем для голкіпера збірної Швеції.
Вихід Олексія Гуцуляка, який зараз у хорошій формі, дещо пожвавив нашу гру у нападі, встиг завдати удару у площину воріт. Правий вінгер Гуцуляк замінив правого вінгера Зубкова, який у цьому матчі змушений був як міг закривати проблемну для збірної України позицію, «імені Михайла Мудрика», лівого вінгера. Вже півтора роки як з об’єктивних причин Мудрик поки «не з нами», а знайти тренерському штабу української команди гравця до збірної, який спеціалізується саме на цій позиції так і не вдалося. Є «професіональний» лівий вінгер Олександр Назаренко, який теж у «Поліссі» тепер демонстрував хороший рівень гри, але він залишився у резервному списку цього збору національної команди. Тому роботу «електрика» виконують «сантехніки», себто праві вінгери грають на позиції лівого. Універсалізм вітаєть ся.
Пощастило дебютувати за збірну України Матвію Пономаренку. Попри те, що Пономаренко має чинну тепер гольову серію з 9-ти м’ячів у семи поєдинках поспіль, навряд чи він з’явився б на полі, якби вже не було чого втрачати. Звичайно, випускати молодого форварда-дебютанта – це великий ризик, а ветерана, який забиває раз на півроку – це нормально.
Матвій, у притаманній йому манері, виборов місце перед воротами суперника, і зряче головою спрямував м’яч у верхній кут. «Ложка меду» у матчі від збірної України.
НАСЛІДКИ І ПЕРСПЕКТИВИ
У кожного успіху чи невдачі є відповідальні діючі особи. У футболі – це передусім тренер. Так було, є і так буде, подобається це комусь, чи ні. І у цьому є своя справедливість.
Звичайно, трапляються випадки, що головний керманич, коли завдання вже остаточно провалено, бере на себе мужність і зобов’язаність визнати свою причетність до фіаско і відповідально приймає рішення про заяву щодо своєї відставки. Її потім можуть прийняти, можуть і не прийняти (і таке трапляється), але фахівець здійснив сумлінну і амбітну самооцінку. Це часто викликає, попри все, повагу.
Коли Сергія Реброва після конфузу зі Швецією запитали про його подальші наміри, він безжурно відповів – провести ще наступний матч на чолі збірної і очікувати до нього пропозицій, які йому ще не надходили. До речі, контракт Реброва і його тренерського штабу на керівництво збірної України чинний до літа 2026 року. До того ж Сергій Станіславович наразі залишається на посаді віце-президента УАФ, де опікується єдиною вертикаллю всіх національних збірних України. Тобто, віце-президент УАФ Сергій Ребров має, зокрема принаймні формально, визначитися щодо відповідності посаді… головного тренера національної збірної України Сергія Реброва. Тільки дуже геніальний топ-менеджер міг вигадати таку керівну конструкцію, але у нас такі є.
Отже, на момент вильоту з відбору на чемпіонат світу, до тренера Реброва від його куратора в УАФ Реброва, ніякої інформації про перспективи ще не надходило. Трапляються проблеми у комунікації.
Але з’явилася перша реакція на халепу зі збірною від президента УАФ Андрія Шевченка. Її суть: «Ми незадоволені результатом, адже завдання на цикл не виконано. …Ми проведемо повний аналіз відбіркового циклу, поговоримо з головним тренером і ухвалимо рішення на користь майбутнього національної збірної».
Роман СЛАВЕНКО