20-й тур
20-й тур продовжив, запроваджену у турі попередньому чемпіонату УПЛ, тенденцію сумнівних рішень у футбольних матчах із втручанням ВАР-системи, які вплинули на перебіг і результат деяких поєдинків. Таке ще не викликало цього разу гучної реакції згори футбольного господарства України. Але, якщо скандал не вибухнув гучно у черговий раз, це не означає, що він не зріє, щоб спалахнути з новою потужністю у подальшому. Загалом у 20-му турі було призначено 5 пенальті – повторення рекорду чемпіонату УПЛ-2025/26, який теж було встановлено уже з поновленням турніру після зимової паузи, у 18-му турі.
13 березня
«ДИНАМО» (Київ) – «ОБОЛОНЬ» (Київ) – 2:1 (2:1)
Голи: Ярмоленко, 31 (пен.), Пономаренко, 40 – Устименко, 20.
«ПОЛТАВА» – «КАРПАТИ» (Львів) – 0:4 (0:1)
Голи: Алькайн, 30, Бабогло, 50, Костенко, 70, Фаал, 74.
14 березня
«ПОЛІССЯ» (Житомир) – «КРИВБАС» (Кривий Ріг) – 2:0 (1:0)
Голи: Краснопір, 34, Назаренко, 75.
ЛНЗ (Черкаси) – «ОЛЕКСАНДРІЯ» – 2:0 (1:0)
Голи: Путря, 35 (пен.), Ассінор, 90.
Вилучення: Кастільйо, 90+4 (друге попередження).
«КУДРІВКА» – «ВЕРЕС» (Рівне) – 0:0
15 березня
«ШАХТАР» (Донецьк) – «МЕТАЛІСТ 1925» (Харків) – 1:0 (0:0)
Гол: Педріньйо, 62 (пен.).
«КОЛОС» (Ковалівка) – «ЗОРЯ» (Луганськ) – 1:1 (0:0)
Голи: Салабай, 49 – Анджушич, 88.
«ЕПІЦЕНТР» (Кам’янець-Подільський) – «РУХ» (Львів) – 2:0 (0:0)
Голи: Сіфуентес, 52 (пен.), Сидун, 87.
«Шахтар» – «Металіст 1925» – 1:0
Найбільше запитань і суперечок, як і в попередньому 19-му турі у Житомирі, тепер теж викликали події із залученням до подій ВАР в умовному матчі туру «Шахтар» – «Металіст 1925».
Йдеться про один епізод поєдинку двох команд з амбіціями, який, як виявилося, вирішив усе. Точніше – мова про призначення уже після певного заграного часу з подачі арбітра ВАР Олексія Деревінського головним суддею Віталієм Романовим пенальті з падінням у карному майданчику Лассіна Траоре, на яке до «потойбічного» втручання суддя в полі не вважав за потребу реагувати.
У футболі пенальті – це майже гол, це вища міра покарання. Для присудження вищої міри покарання у футболі, як і в юриспруденції, має бути навіть не на 100%, а на 110% бути впевненість у її справедливості. Якщо існує сумнів, бодай на 1%, вищу міру покарання не запроваджують. Футбол у цьому є винятком.
Епізоду виник у метушні перед воротами харків’ян після полачі кутового. Повтор показав, що був контакт у захисника Іллі Крупського з ногою Траоре. Питання було лише в одному – наскільки суттєво це вплинуло на організм нападника. Потужний буркінієць-«гірник» упав як підкошений. У ході гри головного суддю в полі Романова це не дуже вразило. Але знову «ковдру на себе потягнув» ВАР. Арбітр на ньому Олексій Деревінський переконав головного переглянути епізод з падінням форварда «Шахтаря». У режимі відеоповтору це вже потрясло Віталія Романова значно більше, аж до призначення пенальті. Насправді, крім суто професійних обставин прийняття рішень у цьому і багатьох інших ситуаціях із втручанням в оцінку гри ВАР, очевидно значною мірою діє і психологічний фактор – не наважується арбітр у полі йти одиноко проти думки спостерігачів матчу за монітором, віддаючи перевагу «колективній відповідальності», сприймаючи фактично рекомендації від ВАР до дії. «Мені ж порадили, я ж не сам», – така виникає спокуса пояснень арбітра в полі. «А я тут до чого, я ж тільки поділився, що побачив, а рішення приймав же головний арбітр» – це може позиція того, хто перебуває за ВАР.
Якось цією новітньою технологією треба навчитися користуватися, щоб від неї було більше користі, а не навпаки. Може почати з психології? По народному кажучи – ти не бійся залишатися при своїй думці, а ти не лізь зі своїми порадами куди попало і коли попало. Десь так. І тоді ВАР органічно ввійде у наше футбольне життя, а не буде лякати своїми непередбачуваними рішеннями, все одно ніколи всі і усім задоволені не будуть.
Ще є запитання до керівника Комітету арбітрів УАФ Катерини Монзуль – як можна особу, Віталія Романова, що зазнала активної психологічної атаки, не важливо – заслужено чи не зовсім, після роботи арбітром ВАР в попередньому турі у матчі «Олександрія» – «Шахтар» від однієї з діючих сторін, знову «кидати у бій» під пильне око того ж критика Даріо Срни? Навіть якщо графік розписано заздалегідь. Мало це якийсь тиск на суддівство? Безумовно. Хочу підкреслити, що Романов, попри досвід, фаховість, авторитетність тощо, є звичайна людина, яка так чи інакше підвладна емоціям і відчуттям. Гадаю, це теж зіграло свою роль, коли ти перебуваєш «на мушці» чергового можливого запального критичного «пострілу» на твою адресу. Велика ситуативна недалекоглядність з боку Комітету арбітрів, або нерозуміння, або… не знаю що.
Сам матч, як не дивно, не надав великого простору про розлогі спогади його подій. Якщо зважати на естетичні запити вболівальників до матчу туру з очікуванням видовищної гри, задоволення від майстерністю і гостротою біля обох воріт – то це протистояння, швидше принесло розчарування. Але для «гурманів» і оцінювачів напруженої відповідальності та значимості цього поєдинку у всьому його перебігу, то це якраз було у канві постійної специфічної інтриги.
Зазвичай більш звичним є саме активність, динаміка і тиск з перших хвилин матчу для гри «гірників». Проте нещодавно проведений, хоч і цілком успішний матч у Лізі конференцій, позначився на енергійності дій господарів поля. Все таки будь-які поїздки і відповідальність за результат, забирають фізичні і психологічні сили. Ротація складу, до якої вдався Арда Туран, певним чином компенсує ці втрати, але позначається на вже відпрацьованій схемі гри з оптимальним складом. «Металіст 1925» віддав перевагу акуратним і обачливим діям просто з огляду на те із ким має справу.
В першій третині матчу можна лише відзначити за гостроту удар Алісона у поперечину та прорив флангом з гострим прострілом від Крупського. У рингу футбольного поля ніби зустрілися два важковаговики, які не поспішають застосовувати свою потужність. 35 хвилин матчу – 0-0 за ударами у площину воріт.
Під закінчення першого тайму трохи почав «прокидатися» «Шахтар». Спроби щось накомбінувати біля воріт суперника однак до успіху не призвели. А єдиний удар у площину воріт на останніх секундах тайму завдав головою з подачі штрафного «металіст» Володимир Салюк. Точно до рук Дмитра Різника.
Унікальна статистика першої половини грі «Шахтар»: удари – 0 (у площину – 0), «Металіст 1925»: удари – 1 (у площину – 1).
У 2-му таймі «Шахтар» спробував увімкнутися в звичний режим тиску і пресингу. І ледь не отримав винагороду, коли м’яч після навісу Юхима Коноплі поцілив у поперечину воріт «Металіста 1925», а потім захист гостей ледь сам не наварив, втративши м’яч перед своїми воротами. «Металіст 1925» перебудувався на контратаки. Стало швидше на полі і веселіше. Зусилля «гірників» не залишилися без уваги і на 62-й хвилині вони отримали право на пенальті, який зрештою вирішив підсумок матчу. Про це ми вже розлого проговорили в огляді раніше.
В останні 15 хвилин матчу почалися неприємності біля своїх воріт для господарів. «Металіст 1925» почав пресингувати, що внесло сум’яття у дії захисту «гірників». «Шахтар» переключився на оборону. Інколи – на відбій, що у виконанні «гірників» побачиш не часто. Але загалом у захисті господарям поля вдавалося утримувати порядок і надійність. За винятком однієї обрізки, коли на вигідній позиції опинився форвард харків’ян Петер Ітодо. Важко сказати що вплинуло на рішення нігерійця – егоїзм, брак кваліфікації чи відсутність думки, але замість пасом вивести вільного партнера сам на сам до воріт, він захотів відзначитися особисто. Не влучив, премію не отримає, команда втратила відмінний шанс врятувати матч. Взагалі за такі недолугі рішення у найвідповідальніші моменти гравців треба карати, бо інакше не навчиться розумінню, що футбол це не індивідуальний, а колективний вид спорту.
Ще одна важка, третя поспіль з мінімальною перевагою, перемога «Шахтаря» у чемпіонаті УПЛ. Але складність здобутого на цифрах до турнірної таблиці не позначається, а це – головне. «Шахтар» утримує першість в чемпіонаті. Наразі нарікань на арбітраж матчу тепер від «гірників» не було.
«Полісся» – «Кривбас» – 2:0
Цього разу у Житомирі істотних суддівських інцидентів у ще одному ключовому матчі туру з претензіями команд на високі позиції в турнірній таблиці, на щастя, не сталося. Єдине втручання ВАР – відміна третього гола «Полісся» через офсайд Миколи Гайдучика, суттєвого значення вже не мала.
Зустрічалися сусіди по турнірній таблиці, хоча й на той момент з гандикапом на користь «Полісся» у 5 очок. По закінченні зустрічі ці команди розділяє вже поважна відстань у 8 очок, а «Кривбас» зазнав першої поразки в останніх 8-ми матчах.
Якщо оцінювати загалом підґрунтя переможного підсумку матчу для господарів полі, то воно значним чином є в явній перевазі над суперником, крім рівня майстерності, у глибині якісного запасу гравців. Руслан Ротань мав нагоду випускати по ходу поєдинку футболістів, які не поступалися у класі заміненим, а зі свіжими силами могли додати в інтенсивності та активності дій. До слова, у команди з Житомира наразі є глибина якісного запасу, яка може, мабуть, посперечатися і з «Шахтарем».
У Патріка ван Леувена такої можливості не було, очільник «Кривбаса» мав орієнтуватися просто на рівень фізичного стану окремих виконавців, не більше. Додалося ще й відсутність через перебір карток ключового форварда Мігеля Парако (без напарника дещо «згас» і Глейкер Мендоса). До речі, узагальнюючи кадрові зміни у криворізькій команді в зимову перерву, варто зазначити, що вони призвели більше до зниження потенціалу, зокрема втраті ключових футболістів, Твердохліба та Микитишина, співставної компенсації яким не знайшлося. «Полісся», навпроти, у паузу ще більше змогло зміцнити свій, і до того серйозний, кадровий потенціал.
Але початок зустрічі, навіть дещо несподівано, залишився за гостями. «Кривбас» активно провів стартові хвилини, високо пресингував і кілька разів небезпечно підбирався до воріт суперника. З першою гольовою нагодою у матчі, яку мав на 6-й хвилині юний Ярослав Шевченко з району одинадцятиметрової точки, але не влучив у ворота.
Проте «Поліссю» вистачило часу з 15-ї хвилини взятися до активної роботи, якої від них, з початку матчу й очікувалося. Високий пресинг, активний супротив зламав гру гостей в нападі. М’яч у «Кривбаса» майже не тримався. Житомирці атакували в динаміці переважно через фланги, де активними були Олександр Назаренко, Олексій Гуцуляк, Ліндон Емірллаху. Ці гравці і самі опинялися на ударних позиціях, але з нагодами у них «на другому поверсі», а гра головою не є сильною стороною цих футболістів. Натиск все ж приніс результат, проте в неочікуваний простий, ефективний і ефектний спосіб. Дальнє вертикальне закидання Сергія Чоботенка через півполя на хід Ігорю Краснопіру, і витончений в дотик удар останнього над воротарем у дальню «дев’ятку». Не даремно кажуть – усе геніальне є простим. Це було продемонстровано «Поліссям» на 34-й хвилині.
У другому таймі ситуація за своїм станом була на користь «Полісся» – вони були попереду у рахунку. «Кривбас» мусив поступитися своє грою у швидких контрвипадах, яку полюбляють саме криворіжці, супернику. Моменти були саме у таких атаках господарів. Не відразу це дало результат – свої нагоди змарнували Олег Федір, Гайдучик двічі. І лише Назаренку вдався точний разючий удар на 75-й хвилині, що було логічним завершенням загальної картини матчу.
Після другого пропущеного гола «Кривбас» змирився із поразкою. У тренера криворіжців Патріка ван Леувена не було під рукою футболістів, які б могли суттєво вплинути на перебіг подій у полі. Іншими словами – кадри вирішили все у поєдинку «Полісся» – «Кривбас».
«Динамо» – «Оболонь» – 2:1
Суперечливе враження, щодо перебігу гри і кінцевого результату, залишив цей поєдинок. «Динамо» практично протягом усього ігрового часу диктувало хід подій. Але події не завжди «слухалися» динамівців.
Ледь не перша вилазка «пивоварів» до володінь «Динамо» на 20-й хвилині призвела до взяття воріт. Причому за дещо курйозних обставин, я б сказав, в аматорському дусі. Спершу аматорство проявили захисники «Динамо», залишивши без нагляду форварда суперників Дениса Устименка. Гравець «Оболоні» з першого разу з шаленого розмаху, як це полюбляють аматори, просто зовсім не влучив по м’ячу. Той покірно опустився поруч із гравцем. Устименко розвернувся і з другої спроби тепер іншою ногою, з таким же замахом «косаря», але цього разу уже влучив і по м’ячу, і в кут воріт. Ви спитаєте, що у цей час робили захисники «Динамо»? Спостерігали. Потім Тарас Михавко, замість активного відбору, вирішив «прикинутися деревом», мабуть, вважаючи що м’яч таке не омине. Не пощастило.
«Динамо» відігралося, заслужено і по ділу, маючи достатню для цього ігрову перевагу. Але знову цей ВАР. Цього разу там не сиділося без діла Олександру Омельченку (це не колишній мер Києва). Він помітив влучання у руку гравця «Оболоні» Устименку (скрізь встигав) в карному майданчику його команди. Повернувшись до епізоду вже у запису на моніторі, головний арбітр Олександр Афанасьєв покірно вказав на позначку пенальті. Доволі сумнівне, бо знову, уже раніше згадуване у нашій газеті протиріччя в критеріях оцінки – «притиснута рука» і «рука у природньому стані». У цьому випадку рука була притиснута до грудей, але рука притиснута перед грудьми не є в природньому стані. Обирай, що хочеш. Без жорсткого супротиву і прудкої біганини для Андрія Ярмоленка влучно спрямувати м’яч у ворота не має жодних питань. Реалізувавши пенальті, Ярмоленко відзначився 118-м голом у чемпіонатах України і піднявся на третє місце в історії українських першостей, обігнавши Євгена Селезньова (117). Попереду лише Сергій Ребров (123) та рекордсмен Максим Шацьких (124).
Вирішальним у матчі виявився гол, вчергове забитий Матвієм Пономаренком, ще наприкінці першого тайму. У Пономаренка, як для форварда, є дві дуже цінні якості. Перше – настирність і наполегливість за будь-яких обставин. Друге – у нього є відчуття воріт, він уміє у них влучати попри перешкоди, що багатьом нападникам не дано. А гольову передачу знову зробив Олександр Піхальонок. Це, з урахуванням попереднього матчу «Динамо» з «Поліссям», вже другий випадок поспіль коли цей тандем приніс команді гол. Загалом 8-й гол Пономаренка в нинішньому чемпіонаті УПЛ і 7-й асист Піхальонка у турнірі.
У другому таймі змін на табло не сталося. З об’єктивних причин – «Оболонь» не мала для цього нагоди, і суб’єктивних – «Динамо» не впоралося із реалізацією моментів.
«Колос» – «Зоря» – 1:1
Зустрічалися дві команди, які перебували на позиціях міцних середняків, які вони б хотіли підвищити до претендентів на високі місця. Обидві команди нерівно проводять відрізок після зимової паузи, чергуючи перемоги і поразки.
Не вдаючись у подробиці, варто підкреслити, що «Колос» переконливо володів ініціативою і вів гру. «Зоря» виглядала командою, яка ніби всі свої завдання на теперішній чемпіонат виконала і мусила його просто дограти. Але, звісно, значним чином до такої «пасивності» їх змусила активність господарів поля. Хоча, заради справедливості, варто згадати і про об’єктивні обставини – кадрові втрати луганців, зокрема хвороба капітана і бомбардира Пилипа Будківського.
Господарі поля та ситуації на полі змогли матеріалізувати перевагу лише по перерві, завдяки технічним індивідуальним діям Антона Салабая. Був час і нагоди у «Колоса» збільшити перевагу та закрити тему з переможцем. Проте не гарантувавши собі комфортного закінчення матчу, ковалівці вирішили наприкінці знайти своє триочкове щастя за насиченими мурами оборони. Настільки насиченими, що зрештою на завершенні поєдинку завадили один одному Іван Пахолюк і Едуард Козік вибити м’яч від воріт подалі, а не точнісінько на голову Неманія Андушича. Така логіка футболу. «Зоря» і «Колос» залишилися по сусідству у середині турнірної таблиці.
Подія – за «Колос» дебютував 36-річний півзахисник Тарас Степаненко, для якого це 20-й сезон у чемпіонатах України. Більший такий стаж мають лише два гравці – Олександр Шовковський та Олег Шелаєв.
ЛНЗ – «Олександрія» – 2:0
Хотілося б відзначити очільника ЛНЗ Віталія Пономарьова, само собою за результати команди, але й за те, що за короткий турнірний відрізок він зумів створити поняття класика гри для його команди. Точніше, йдеться про стиль гри і його ефективність, що вже називають класичним для черкасців. І цього разу, без поспіху і систематично розхитуючи оборону суперника, черкасці заробили пенальті для свого обов’язкового голу. Наприкінці план було перевиконано.
«Полтава» – «Карпати» – 0:4
Домашній матч «Полтави» на полі «Карпат» стадіону «Україна». «Карпатам» після невдалих результатів і невиразної гри під керівництвом нового іспанського очільника команди Франа Фернандеса, відступати вже було нікуди. На щастя львів’ян, у протистоянні з таким суперником відступати було і майже неможливо. «Полтава» наразі перебуває у такому стані, з різних очевидно причин, що її не обіграти треба ще дуже примудритися. У підсумку «Карпати» у ювілейному, 50-му, матчі в УПЛ, здобули першу перемогу Фернандкса з командою і перервали безвиграшну клубну рекордну серію, яка тривала в чемпіонаті 7 ігор: 2 нічиї та 5 поразок.
«Кудрівка» – «Верес» – 0:0
Домашній матч «Кудрівки», який грали на полі «Вереса». Бажане і припустиме зійшлося у цьому протистоянні. Перебуваючи на межі «бути чи не бути», 3 очки для кожної із команд було бажаним щастям, але й одне – це мінімально припустиме. «Припустиме» торжествувало у матчі, у якому більше ініціативою володіли рівняни, але не настільки, щоб перетворити це у «бажане».
«Епіцентр» – «Рух» – 2:0
Коли головний тренер «Руха» каже – у нас грають діти, то що тут коментувати. Хіба проти дітей можна сказати бодай якесь криве слово. «Епіцентр» захопився широкими гойдалками: три поразки поспіль – 0:11, тепер дві перемоги – 6:0. Куди понесе далі?
Роман СЛАВЕНКО