Знайомий хорватський «метал»

Матч за третє місце

Передостанній матч світової першості, доцільність проведення якого викликає небезпідставні сумніви, приніс успіх досвідченій хорватській команді, яка в суперечці за бронзові медалі переграла сенсаційну збірну Марокко.

17 грудня
ХОРВАТІЯ – МАРОККО – 2:1 (2:1)
Голи: Гвардіол (7), Дарі (9), Оршіч (42).

НОВІ ОБЛИЧЧЯ
Зустріч за третю сходинку чемпіонату світу часто називають зайвим явищем. Хтось бачить у цьому втіху для невдах півфінальної стадії, один з яких може на позитивних емоціях завершити турнір. Однак також є думка, що навіть перемога в матчі за «бронзу» не може нівелювати розчарування після поразки, коли головний бій першості був зовсім близько. Саме друга позиція у світовій спільноті вважається пріоритетною, що доводять безпосередньо учасники втішної суперечки, адже дуже часто тренери у грі за третє місце розраховують на багатьох або окремих резервістів. На став виключенням й звітний поєдинок.
Однак спочатку треба згадати, що Хорватія та Марокко – це представники групи F, які вже перетиналися в Катарі. Сталося це в першому турі, причому саме цей поєдинок відкривав змагальну програму у згаданому квартеті. Тоді збірні обмежилися досить сумною нульовою нічиєю, коли Хорватія без особливої винахідливості наступала усі 90 хвилин, а марокканські футболісти з аналогічною продуктивністю займалися пошуком доленосної контратаки.
Однак порівнювати «бронзову» дуель з листопадовим матчем не варто, адже тоді насправді дві збірні діяли дуже обережно, а минулої суботи була можливість трохи пограти у свої задоволення. Відзначити варто лише той факт, що знову, як майже місяць тому, рандеву Хорватії та Марокко обслуговував чилійський відеоасистент Хуліо Баскунян. Дивно трохи… Невже в ФІФА настільки мало «телевізійних» арбітрів, що доводиться вдруге звертатися до Хуліо, який вже пам’ятає Хорватію та Марокко…
Повернемося до «бронзи»… Чи потрібна вона комусь? Представники ФІФА, проводячи гру за третє місце, вважають, що потрібна. Лише на першому чемпіонаті світу 1930 року «бронза» не розігрувалася, а потім на усіх першостях був додатковий матч для збірних, що програли у півфіналі.
Треба відзначити, що в УЄФА на певному етапі світогляд змінився, адже на чемпіонатах Європи останній «бронзовий» бій ми бачили ще у 1980 році. Потім цей «метал» нікого не цікавив, але у 2008 та 2012 роках нагороди отримали невдахи півфінальної стадії. Після цього ще два турніри континенту пройшли лише з «золотом» та «сріблом», причому в Німеччині-2024 ми також не побачимо суперечки за третю сходинку. «Вболівальник» переважно схиляється до думки, що це правильна позиція, однак й гра за «бронзу» – це точно не зло.
Як зазначалося, тренери Хорватії та Марокко деяких важливих виконавців залишили за межами стартового складу, а на полі з’явилися резервісти. Приміром, Златко Даліч кардинально оновив оборону, де залишився лише один перевірений хлопець – Йошко Гвардіол, поруч з яким розташовувався Йосип Шутало, а на флангах працювали Йосип Станішич та Іван Перішич, який зазвичай грає ближче до атаки. На місці Івана бігав Міслав Оршіч, а також в наступальних діях хорвати сподівалися на Андрія Крамаріча та Марко Лівайю. Не побачили ми в опорній зоні й Марцело Брозовіча, а підміняв його Ловро Майєр. Тому можна сказати, що Даліч майже на 50% оновив старт, розраховуючи на п’ятьох виконавців, які раніше грали не дуже багато.
Валід Реграгі виявився менш радикальним, про що говорить поява Білала Ель-Ханнуса та Абдельхаміда Сабірі, а інших хлопців ми зазвичай бачили у попередніх матчах команди на звітному турнірі. Мабуть, цей фактор показує, що для африканців бронзовий поєдинок важив трохи більше, аніж для представників європейського континенту. Хоча, звісно, ніхто не скаже, що хорвати в суботу вийшли просто відпочивати.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД
Саме номінальні господарі поля намагалися диктувати свої умови на перших хвилинах зустрічі, причому такий характер гри зберігся аж до перерви. Хорватія, трохи натиснувши на суперника, змогла швидко отримати дивіденди, що стали результатом якісного розіграшу штрафного удару. Майєр закинув «кулю» до воріт збірної Марокко, де Перішич головою знайшов Гвардіола, а той також з «другого поверху» переграв воротаря. Немає сумнівів, що гол став результатом напруженої домашньої роботи!
Однак пройшло лише 109 секунд, а на табло знову довелося побачити рівний рахунок. Успіх марокканцям також приніс стандарт, але з великою долею випадковості. Подачу Хакіма Зієша вдалою не можна назвати, але Майєр дуже невдало зіграв головою, мимоволі зробивши результативний пас на Ашрафа Дарі, а той з кількох метрів не міг схибити.
Надалі хорвати продовжували пошук шляхів до воріт Яссіна Боно, причому в кількох ситуаціях ми могли побачити гол. Проте Оршіч у ворота не влучив, а з небезпечними «пострілами» Крамаріча та Луки Модріча впорався голкіпер. Тому забитий м’яч в кінці першого тайму великою несподіванкою не став. Марокканці змогли відбити черговий наступ суперника, однак Матео Ковачіч миттєво зробив перехоплення, після чого Лівайя знайшов на фланзі Оршіча, котрий бездоганно вдарив у дальній кут воріт. Це один з найкращих голів усього чемпіонату! До речі, також треба відзначити й перший хорватський гол, причому симпатичною тоді була уся комбінація.
По перерві досвідчені підопічні Даліча спокійно віддали ініціативу опоненту, який показав, що не вміє організовувати позиційні атаки. Єдиний реальний гольовий шанс був у Юссефа Ен-Несірі, коли знову ми побачили рикошет від гравця хорватського колективу, однак з ударом нападника впорався Домінік Ліваковіч. При цьому представники нашого континенту могли забити третій м’яч, але у важливі моменти не дуже переконливо били Оршіч та Ковачіч. Загальна ж картина зустрічі трохи нагадувала попередню дуель двох колективів. різниця була лише у тому, що тоді ніхто не хотів атакувати, а в суботу марокканці останні 45 хвилин наступали, проте з нульовою ефективністю.
Хороший шанс африканці вигадали лише на 90+6-й хвилині, коли Ен-Несірі примудрився виграти «повітря» в цілком комфортних умовах, а от удар форварда виявився невдалим – вище воріт. Також у доданий арбітром час марокканські футболісти претендували на пенальті, однак катарський суддя та чилійський відеоасистент вирішили, що рука Бруно Петковіча принципово не заважала Ен-Несірі. Тут варто погодитися з рефері, бо пенальті в такому моменті можна поставити лише за величезного бажання.
А от ще на 74-й хвилині Софьян Амрабат у своїй штрафній площі безапеляційно збив Гвардіола, проте удару з одинадцятиметрової позначки ми не побачили. Ймовірно, Абдулрахман Аль-Джасім міг усього не бачити… Однак чому мовчав Баскунян, перед яким були монітори?.. Дивина та й годі! Або не дивина, якщо згадати, що говоримо ми про представників Азії та Південної Америки… Зрозуміло, що Аль-Джасім отримав призначення на «бронзовий» матч лише як акт поваги до господарів турніру. Або там була не повага, а гроші? Тут вже кожен може обирати свою версію розвитку подій, причому, звісно, стосуються вони усього чемпіонату світу.
Результатом зустрічі стала перемога Хорватії, яка на чемпіонаті світу-2018 взяла «срібло», а тепер прийшов інший «метал» – «бронза». По факту це регрес, але реально, звісно, ми стали свідками чергового великого досягнення збірної Хорватії. Також не треба забувати, що ще в 1998 році «картаті» були третіми на світовій першості, коли вдалося у грі за третє місце здолати нідерландців. Тією хорватською командою керував Мірослав Блажевіч, який після того багато працював в інших командах, однак без бажаної продуктивності (це ще м’яко сказано).
А що ж суперник? Ясна річ, що марокканці сумували після фінального свистка, однак без фанатизму, оскільки усі розуміли, що четверте місце – це величезний успіх досить посередньої збірної, яка навіть в Африці не вважається основною силою. При цьому збірна Марокко встановила нову висоту для свого континенту – півфінал чемпіонату світу, куди вперше дісталася африканська збірна! Молодці!

Ігор КРОВНИЙ