Віктор Іванець, перший заступник головного редактора газети «Вболівальник», військовослужбовець ЗСУ. Ми поцікавилися у нашого колеги, а тепер захисника країни, як сприймається спорт «під запах пороху».
– Чи стежите на службі за подіями спорту? Як це виходить?
– Особисто я, звісно, стежу. Та й побратими не залишають без уваги спорт. В пріоритеті, ясна річ, футбол. Однак наше головне завдання – це бойові чергування та виконання бойових задач. Від цього й відштовхуємося. Результати відслідковуємо, а от перегляд прямих трансляцій – це розкіш, яку вкрай рідко можемо собі дозволити. Але можемо. І командири відзначають, що жити лише службою та війною не варто, бо в такому випадку швидко приходить вигорання – передусім, серед мобілізованих. Тому спорт – це та річ, на яку можна та треба епізодично відволікатися, при цьому сумлінно виконуючи обов’язки військовослужбовця.
– Чи бувають якісь обговорення, пов’язані зі спортивними подіями. Теперішніми чи минулими?
– Правильно зазначено, що мова йде саме про обговорення, оскільки дискусій немає. Навіть у царині спорту в Збройних Силах України простежується одностайність. Симпатії, наприклад, щодо клубних пріоритетів у футболі є, однак усі ми вболіваємо за український спорт. Це додатковий об’єднуючий фактор. Приміром, жваво обговорювалися червневі матчі національної збірної з футболу. Критики було вдосталь. Добре, що переграли Північну Македонію (3:2) та Мальту (1:0), але нервів було занадто багато. Також привертала увагу цього літа тенісистка Еліна Світоліна, що дійшла до півфіналу на Вімблдоні. Але найважча та найприємніша історія стосується Ольги Харлан, яка виявила принциповість на світовій першості з фехтування, не потиснувши руку переможеній російській суперниці. Знаєте, коли наші спортсмени підтримують Збройні Сили та Україну на словах – це приємно, а коли хтось справами доводить свою позицію, втрачаючи шанс продовжити боротьбу на елітному турнірі, то це вершина патріотизму. Саме це зробила Ольга, яка безпосередньо у нашій роті стала героїнею. Думаю, щось подібне можуть сказати й побратими з інших підрозділів.
– На якій спортивній події і де ви б хотіли тепер побувати? Чи є таке бажання?
– Бажання є! Спортивна подія – будь-яка та в будь-якому українському місті! Київ, Львів, Одеса, Донецьк, Луганськ чи Сімферополь – не принципово. Головне – після перемоги! А перемога буде за нами! Не варто сумніватися! Коли вона прийде? Оцього вже ніхто не скаже, але віримо у краще! Й задля цього кращого працюємо щоденно, вдень та вночі, за будь-якої погоди.