Чемпіонат світу-2026. Відбір Європи. Група D
Почнемо з підсумку для збірної України цього двотурового відрізку відбіркового групового турніру на чемпіонат світу-2026. 6 здобутих очок із 6-ти можливих – 100-відсотковий результат. Українська збірна здобула поспіль першу і другу свою перемоги у нинішньому відборі на Мундіаль. Крім позитиву немає місця для інших оцінок, якщо мовою аргументів у цифрах у турнірній таблиці.
3-й тур
10 жовтня
ІСЛАНДІЯ – УКРАЇНА – 3:5 (1:3)
Голи: Еллертсон (35), Гвюндмюнссон (59, 75) – Маліновськ.ий (14, 45+5), Гуцуляк (45), Калюжний (85), Очеретько (88).
4-й тур
13 жовтня
УКРАЇНА – АЗЕРБАЙДЖАН – 2:1 (1:1)
Голи: Гуцуляк (30), Маліновський (64) – Миколенко (45+3, автогол).
Ми залишаємося у перспективі боротьби за вихід до головного світового футбольного турніру. В разі невдачі цими ігровими днями, особливо в Ісландії, могли б уже «відпочивати» від надій дістатися до змагань еліти футболу планети. Чітко і ясно тепер вималювалася перша перешкода та як її потрібно здолати на цьому омріяному шляху. В останньому турі групового відбіркового турніру збірна України на умовно домашній арені мусить здолати команду Ісландії. З будь-яким рахунком, але здолати. Така формула майбутнього успіху на 90% вірогідності у конкуренції з тими ж ісландцями за 2-ге місце в групі і продовження боротьби відбору на чемпіонат світу у плей-офф. У завершальному матчі з ісландцями українську команду може для такого позитивного підсумку влаштувати й скромніший результат, аж до дострокового вирішення цього завдання, але за умови, що в наступному передостанньому турі відбору або збірна України відбере очки в Парижі у Франції, або Ісландія в Баку втратить їх у матчі з Азербайджаном. Такі голі цифри і перспективні розклади, до яких ми дісталися після 2/3 турнірного шляху у відбірковій групі. По самій грі нашої збірної картина виглядає складніше.
Дві гри, які у 3-му та 4-му турах відбіркової на чемпіонат світу-2026 групи D видала збірна України (Ісландія – Україна – 3:5, Україна – Азербайджан – 2:1) залишили суперечливе враження. Цифри у турнірній таблиці – це головний позитив, який поєднує ці два матчі, і про це вже вище сказано. Був прояв і спільних тенденцій у командній грі та індивідуальних діях, притаманних окремим виконавцям нашої збірної в обох матчах. Але були й суттєві особливості та обставини, які певним чином різнять ці два поєдинки. Давайте почнемо з умовних відмінностей, це все, звісно, суб’єктивно, але спробуємо.
ВІДМІННОСТІ В МАТЧАХ
Будемо самонадіяно вважати, що надважлива вікторія над головним конкурентом за вихід до плей-оф збірною Ісландії на її полі була досягнута передусім завдяки характеру, майстерності і волі до перемоги наших хлопців. Це нормально і правильно тішитися за позитивних підстав для цього. Але, поклавши руку на серце, чесно зізнаємося, що того дня «футбольний бог» був незримо присутній у Рейк’явіку на стадіоні з важкою для нашої вимови назвою «Лаугардальсвьоллур» вдягнутим у футболку збірної України. Щоб не потрапити у полон емоцій для такого ствердження, достатньо навести переконливий аргумент сухих, але красномовних цифр статистики ударів. Футболісти України за матч завдали по воротах ісландців загалом лише 8 ударів, з них 6 у площину воріт – забили 5 голів. П’ять голів із шести м’ячів, які летіли у ворота! 83% ефективності (у попередніх 12-ти матчах цей показник для нашої збірної складав 29%). Аномальна ефективність – говорили по закінченню поєдинку ісландці, і не тільки вони. Причому 3 з 5-ти голів забито ударами з-за меж карного майданчика. Відмінність – у матчі з Азербайджаном українці били значно більше по воротах – 22 спроби (7 у площину), маємо 2 голи, обидва з близької відстані. Хоча дальніх ударів було ледь не половина із загальної кількості і набагато більше, аніж в Рейк’явіку. Добре, що згадали про такий спосіб досягнення мети, бо раніше часто намагалися ледь не завести м’яч у ворота, але факт, що приціл для дальніх ударів ще не є стабільно налаштований, а «футбольний бог» не завжди з нами бува на арені.
Тепер про кадрові питання, в які втрутилися по ходу матчу неприємні обставини, але що стало українській команді у підсумку в нагоді.
Говорити і сперечатися про різні риси характеру Сергія Реброва можна до безкінечності, але одна не викликає, здається, жодних сумнівів – затята впертість. Бо як інакше можна пояснити фанатичне прилаштування Георгія Судакова на позицію лівого вінгера. Коли через допінгові негаразди вибув з ладу Михайло Мудрик, то Сергій Станіславович чомусь вирішив «переробити» на цю ігрову функцію саме Георгія, якого це не ощасливило, бо його стихія центр поля. Це все одно, щоб трактор виставити на трасу гонок Формули 1, а гоночний болід навпаки запустити в поле. Ну, кожному своє, на що найкраще нині хто придатний. Це два мінуси в одному рішенні – лівий фланг у такому кадровому виборі не працює, а центр позбавлений креативного гравця. Так, Судаков забив гол в першому матчі з Азербайджаном у Баку, але тоді, коли порушив тренерські настанови і пішов у свій улюблений центральний вир. У матчі зі збірної Ісландії Георгій уже неухильно дотримувався своєї лівосторонньої позиції і ми його на полі практично не бачили до 39-ї хвилини, коли він зазнав травми. Можна знову казати, що «футбольний бог» допоміг виправити зайву тактичну оригінальність очільника національної збірної, хоч і такою неприємною ціною (на щастя, за оцінками медиків його «Бенфіки», ушкодження Судакова не є дуже серйозним). А проти «футбольного бога» безсилий навіть Сергій Ребров. На полі з’явився професіональний вінгер Назар Волошин, і лівий фланг запрацював у грі, як йому і належить. Назар віддав результативну передачу Руслану Маліновському, коли той «смачним» ударом у дев’ятку забивав третій наш гол ісландцям наприкінці першого тайму. Наступного матчу проти команди Азербайджану Волошин вже з’явився на цій позиції з перших хвилин, і знову, може не з такою ефективністю, але виявляв активність. Проте це вже більше до подібності у двох останніх відбіркових матчах нашої команди. Цікаво, якщо Судаков відновиться, що є ймовірним, до наступних завершальних у групі матчів збірної України, Ребров знову його примусить грати лівого вінгера?
Серед наших кадрових відмінностей у матчах з Ісландією та Азербайджаном можна ще відмітити появу у другому поєдинку зі старту Олега Очеретька, якого наприкінці замінив Артем Бондаренко. У зустрічі з ісландцями обоє вийшли на заміну і відзначилися організацією п’ятого взяття воріт господарів – Артем пасував, Олег ударом з-за меж карного майданчика забивав. З Азербайджаном Очеретько нічим не відмітився, Бондаренко відзначився негативно – через його незграбну грубість (наступив на ногу супернику, в УПЛ інколи так можна) під час розвитку атаки у Волошина «відібрали» його дебютний гол за національну збірну і 3-й для нашої команди у матчі. Ще у матчі з командою Ісландії дебютував за збірну Владислав Велетень, а в другому матчі не з’являвся. Пропускав перший матч через відновлення після ушкодження, а в другому з’явився Єгор Ярмолюк. Це все, що про ці події можна зауважити.
СПІЛЬНІСТЬ В МАТЧАХ
Головне, що приємно поєднує матчі збірної України з командами Ісландії та Азербайджану – це переможний для нас результат. Він на табло, у протоколах матчів і у турнірній таблиці. Але…
Загалом можна позитивно оцінювати бойовий настрій української команди в обох матчах. Раніше інколи нам цього бракувало. Можливо тренерський штаб збірної України знайшов потрібні запальні слова, самі футболісти усвідомили всю відповідальність ситуації, об’єктивний стан «припертості до стіни» подіяв, однак налаштування від початку на боротьбу за необхідний результат до кінця відчувалося. Але були в обох цих матчах і тривожні моменти, як настрій досягнення необхідного результату, коли це по ходу матчів вдавалося, перемінювався на настрій оберігати з пересторогою досягнуту перевагу. Особливо це було притаманно поєдинку зі збірною Ісландії. Тричі у розвитку подій на полі ми вели у рахунку (1:0, 3:1, 5:3) і тричі збавляли оберти, звертаючи погляди більше до своїх воріт. Добре, що добре закінчується. «Перестрілку» з ісландцями зупинив фінальний свисток, азербайджанці ще не того класу, що можуть скористатися послабленням тиску на них. Це можна, звичайно, назвати свідомим впровадженням рваного ритму всього матчу. Але б хотілося на майбутнє від наших хлопців і їхніх очільників постійного нестримного «інстинкту хижака» протягом усього часу футбольних «розбірок» на полі, а не лише за умови як складаються обставини, дбаючи передусім не лише, щоб зберегти здобуте, а і як його примножити.
Кадровий позитив для обох матчів з ісландцями та азербайджанцями – повернення у стрій Руслана Маліновського. Того, якого ми знали Маліновського у кращих проявах у грі за команду України (до слова, Руслан провів свої 67-й і 68-й матчі у складі збірної України, маючи тепер за неї 10 забитих голів). Нашій команді нерідко раніше бракувало лідера у ключових моментах досягнення мети і результату. Статистика Руслана за два матчі говорить сама за себе – 3 голи і одна результативна передача. Тобто понад половина голів у ворота Ісландії і Азербайджану забивалися у результаті безпосередньої участі Маліновського. Показово, на думку українських вболівальників, саме Руслан Маліновський був визначений як кращий гравець обох останніх матчів збірної України («Лев матчу»),.
Персональної відзнаки за обидва матчі заслуговує також Олексій Гуцуляк. У нього за часом виступів у футболці збірної, на відміну від Маліновського, досвід лідерських навичок ще лише набувається, але досягнення вже є – два голи і один асист у двох останніх матчах. Сподобалася тенденція прогресу – у матчі з ісландцями Олексій був менш рішучим, а з Азербайджаном сміливіше втручався і успішно в епіцентр подій.
Можна сказати, ще не загартований кількістю випробувань, збірник Назар Волошин залишив позитив від своєї активності в обох матчах, його внесок принаймні у двох забитих голах цих поєдинків був дуже вагомим. Якщо не зупинятися і прогресувати, може на обрії з’явитися цінний персонаж в лавах української збірної.
Ще одна особливість двох останніх матчів збірної України – обидва нападники, які виходили на поле у її складі, залишили його без забитих голів.
Знову розчарував своєю інертністю в обох матчах Микола Шапаренко. Якби людині було не дано, то я б і не згадував, але ж хлопець (27 років, на секундочку) небезталанний, а таке враження, що думками він не на полі, десь далеко, футбол його тільки відволікає. Закинути б цю відсторонену нерішучість, зібратися, «розізлитися» по спортивному, зрештою.
Неприємність, що простежувалася в обох матчах зі збірними Ісландії та Азербайджану – помилки в обороні, забагато помилок, невимушених помилок. Не має сенсу конкретизувати, бо помилялися всі на кому в першу чергу лежить ця ігрова відповідальність. І це, на жаль, не просто ознака двох останніх матчів, схоже, хронічна проблема. Збірна України, з урахуванням згаданих поєдинків, пропускає бодай один гол уже в 11-му матчі поспіль. Востаннє національна команда зберегла свої ворота у недоторканності більше року тому: 11 жовтня 2024 року в поєдинку Ліги націй проти збірної Грузії (1:0). А не завжди вдається забивати більше, ніж пропускаємо. Завдання на майбутнє.
Роман СЛАВЕНКО