Оцінюючи виступ збірної України на чемпіонаті світу, можна погодитися з вердиктом, почутим від українських вболівальників біатлону:»Лаяти нема за що, але й хвалить за що нема». Справді, як мінімум, ніхто приємно не потішив. За одним винятком. У цього винятку є ім’я – Христина Дмитренко.
Христина Дмитренко, дебютантка чемпіонатів світу у жіночій збірній України, показала найкращий результат, подекуди досить успішний, на головних біатлонних змаганнях сезону серед усіх наших біатлоністів і біатлоністок, досвідчених і передосвідчених. Христине 8-е місце в індивідуальній гонці і 12-е у спринті – наші найвищі звитяги в індивідуальних гонках. Взяла вона дієву участь і в нашій найуспішнішій естафеті – 5-е місце у жіночій класиці. Дмитренко була фінішером цієї гонки і закріпила нашу команду на цьому високому для нас місці.
Подаємо всі результати чемпіонату світу Наочно можете оцінювати кожного з наших самі.Лише трохи коментарів.
ЖІНОЧА ЗБІРНА
Комплімент Христині Дмитренко щойно пролунав. Прогрес і перспективність очевидні. Головне тепер не зупинятися у розвитку і працелюбстві. Випробування мідними трубами – найважче. А це все що поки є – аванси на майбутнє.
Юлія Джима за старою звичкою вважається лідером нашо жіночої команди. Хотілося б, щоб ці лідерські якості яскравіше проявлялися на біатлонних трасах. Колись це вдавалося краще. Самостійна підготовка до чемпіонату світу за результатами не переконала у своїй ефективності. Найкращий результат одиночних гонок – 21 місце в спринті, а ще 35-е і 39-е. Хочеться сподіватися, що Юля здатна повернутися на свій колись попередній пристойний рівень.
Анастасія Меркушина – сама непередбачуваність. «Людина-ромашка»: побіжить – не побіжить, влучить – не влучить. На здоров’я не жалілась, отже причина такої нестабільності, очевидно, в психологічній площині і характері. Це велике питання для головного тренера, Микола Зоц на щось подібне вже натякав. Якщо із цим питанням впоратися, то можна розраховувати на кращі здобутки, потенціал є.
Ірина Петренко теж має прояви нестабільності, але тут причина значно прозаїчніша, пов’язана зі станом здоров’я. Коли нормально почувається, здатна на дуже пристойні результати, як у спринті. А коли біжиш «через болячку», то є і провал, як в гонці переслідування. У Федерації біатлону є медики, а у медиків є керівники, треба займатися.
Анна Кривонос саме Ірину Петренко замінила в індивідуальній гонці, як змушений крок із згаданих причин. І замінила гідно, серед наших в результаті поступилася тільки Дмитренко. Треба не боятися більше довіряти молодим.
Загалом жіноча збірна України залишила після чемпіонату світу враження стриманого позитиву, хоча б відчуттям і надією, що є резерви і перспектива. Зібралися ж на останню естафету, в Кубку націй вже майже гарантували Україні серед жінок місце в топ-10 (очки за гонки чемпіонату світу зараховувалися до заліку Кубка націй).
ЧОЛОВІЧА ЗБІРНА
Чоловіча біатлонна наша збірна виглядає як змучена і знесилена команда. Всі, без винятку. Головного тренера українських біатлоністів Юрая Санітру запитували, чи не перестарався він з фізичними навантаженнями своїх підопічних під час передсезонних зборів. Бо спочатку виглядали ще стомленими, а потім – уже стомленими. Пік форми знову промайнув непоміченим. Санітра б’є себе в груди, що все робив правильно. А команда не біжить.
Дмитро Підручний був і залишається лідером, хоча й «битий-перебитий». А нема більш кому. В середньому Підручний за результатами і тут був кращий серед наших, тільки результати ці були дуже посередніми. Але щодо Дмитра виникає бажання не так якихось запитань чи претензій, як людського співчуття. Мабуть, люди найризикованіших професій не мають стільки проблем зі здоров’ям, як має він. Вже два роки. То нога. Не нога, так рука. Не рука, так спина. Що у нього ще не боліло? Як від нього можна вимагати якихось високих досягнень, коли це перманентна «ходяча болячка». Це я знову до обслуговуючої медицини. Треба якось цьому давати ради. Не можете самі, знайдіть хто може.
В Антона Дудченка «просвітлилося в очах», нарешті почав нагадувати, що вмів він влучно стріляти. Але не стало сил. Не біжиться, хоч трісни. Теж саме у Артема Прими (але у нього хоч іноді у цьому проблиски трапляються), у Дениса Насика, у Тараса Лесюка. Куди поділися сили? Розводять руками Артем, Денис, Тарас. Розводить руками тренер Юрай Санітра. Розводимо руками ми, вболівальники. Одні «розводи» навколо. Мабуть, варто щось суттєво поміяти. Питання – знизу чи згори?
До речі, щодо зміни і оновлення. У нинішньому біатлонному сезоні дуже обнадійливо дебютував 20-річний Віталій Мандзин. Здавалося, що може бути кращим і кориснішим для перспективного молодого біатлоніста, як участь у дорослому чемпіонаті світу. Тим більше в збірній чоловічій є вакантне місце. Місце не зайнятим так і залишилося, а Мандзина головний чоловічий тренер Юрай Санітра відправляє на чемпіонат світу, тільки юніорський. Це небо і земля щодо досвіду і розвитку біатлоніста. Аргументація головного тренера – не перенапружити молодого біатлоніста. Дочекаємось, коли йому буде під 30-ть, тоді почнемо напружувати? А потім дивуємось – чого так.
У заліку Кубка націй українські біатлоністи пропустили поперед себе «гарячих» фінських хлопців, і вилетіли з топ-10. Є реальна перспектива наступного сезону зменшити квоту своїх учасників у гонках з чотирьох до п’яти.
ДАЛІ
У біатлонному сезоні-2023/2024 на нас очікує ще три етапи Кубка світу. Є над чим попрацювати, особливо чоловічій збірній України. Будемо вболівати.
Анонс
7-й етап, Голменколлен (Норвегія)
29 лютого – 3 березня
Індивідуальна гонка, 15 км, жінки
Індивідуальна гонка, 20 км, чоловіки
Масстарт, 12,5 км, жінки
Масстарт, 15 км, чоловіки
Одиночна змішана естафета
Змішана естафета
8-й етап, Солт-Лейк-Сіті (США)
8–10 березня
Естафета, 4х7,5 км, чоловіки
Спринт, 7,5 км, жінки
Естафета, 4х6 км, жінки
Спринт, 10 км, чоловіки
Гонка переслідування, 10 км, жінки
Гонка переслідування, 12,5 км, чоловіки
9-й етап, Кенмор (Канада)
14–17 березня
Спринт, 7,5 км, жінки
Спринт, 10 км, чоловіки
Гонка переслідування, 10 км, жінки
Гонка переслідування, 12,5 км, чоловіки
Масстарт, 12,5 км, жінки
Масстарт, 15 км, чоловіки
Андрій БІЛИЙ