Після останнього, 5-го етапу, в німецькому Рупольдінгу мимоволі починаєш вірити у спортивно-вболівальницьку містику – не можна наших біатлоністів захвалювати, бо вони тобі за це неодмінно «помстяться». В огляді попереднього етапу в Обергофі намагався більше зосередитися на позитивних перспективах українських біатлоністів та біатлоністок, як вони на це відповіли невдалим виступом на останніх стартах, за одиноким винятком. Українська збірна, як чоловіча, так і жіноча піся Рупольдінгу погіршили свої позиції в командному та в індивідуальних заліках.
Найбільшого удару моєму оптимізму, якщо говорити індивідуально, завдали ті, від кого цього найменше очікував – наші лідери Дмитро Підручний та Юлія Джима. Саме вони, завдяки стабільно пристойним результатам були найкращими серед українських біатлоністів після стартів Оберхова, тримаючи позиції у топ-20 загального заліку Кубка світу. Дмитро посідав 14 місце, Юлія – 18-е.
ОСОБИСТІ ГОНКИ
Першим почав «чудити» Підручний. У стартовій індивідуальній гонці етапу в Рупольдінгу Дмитро, мабуть, встановив всі свої антирекорди в кар’єрі. Точніше – повторив. Ще у далекому 2012 році Дмитро Підручний у спринтерській гонці на етапі Кубка світу в Поклюці теж фінішував 98-м з 6 промахами із 10 пострілів. Так, Дмитро неодноразово зауважував, що індивідуальна гонка не є в його змагальних пріоритетах, але щоб так, як сталося тепер – 98-й із 104 учасників. 8 промахів із 20 пострілів, зокрема одразу чотири штрафні хвилини заробив на другій «лежці».
Може, не тільки я захвалив? За підсумками попереднього 4-го етапу Кубка світу з біатлону, який проходив у німецькому Обергофі IBU визначив Дмитра Підручний біатлоністом тижня. В IBU аргументували своє рішення: «Минулий вікенд в Обергофі став для українця Дмитра Підручного одним із найнезабутніших моментів у житті. Через п’ять років після того, як він став чемпіоном світу в гонці переслідування, Підручний повторив свій другий найкращий результат у кар’єрі – 4-те місце у спринті на Кубку світу в Обергофі, після чого вдруге взяв участь у «квітковій церемонії», посівши 6-те місце в гонці переслідування». Підручний став першим українцем, який отримав звання «біатлоніст тижня».
А потім у першій же гонці після цього не видатного, але приємного титулу, фінішувати 98-м. Як сам Дмитро Підручний пояснив таке своє карколомне фіаско в індивідуальній гонці у Рупольдінгу? Дуже просто, а точніше – ніяк: «Був поганий день і, на жаль, не вдалась стрільба, що ж, і таке буває. Я не роблю з цього трагедії і працюю далі. Є ще дуже багато стартів, в яких можна себе проявити». Залишається у це вірити.
А за капітаном дружно не в той бік потяглися й інші. В індивідуальній гонці вперше в сезоні жоден з українських біатлоністів не набрав очок до заліку Кубка світу в особистих перегонах. Найкраще досягнення (якщо так можна сказати) серед українців у Віталія Мандзина, який з трьома промахами опинився на 55-й позиції (найгірший результат в сезоні для нього, після 45-го місця в гонці переслідування в Гохфільцені). Богдан Цимбал з 2-а промахами (восьмий десяток – для нього звичний результат у нечисленних гонках цього сезону Кубка світу) та Антон Дудченко з 3-а (Антона в сезоні лихоманить від 12-х позицій в мас-старті в Контіолахті та спринті в Ансі до 78 в спринті в Обергофі) «пробилися» до топ-80, закінчивши індивідуалку відповідно на 74-й та 76-й позиціях.
Печально, що з таким гучним провалом українські біатлоністи втратили і дві позиції в командному заліку Кубка націй (з 5-ї на 7-му), і навіть успішний виступ в естафеті не зміг компенсувати цю втрату.
У мас-старті від України за старі рейтингові заслуги на етапі в Рупольдінгу взяли участь Дмитро Підручний та Віталій Мандзин. Звитягами теж не відзначилися: Підручний – 21-й, Мандзин-25-й з 30 учасників гонки.
Зайву «солідарність» в результатах з чоловіками в індивідуальній гонці Рупольдінга виявили і українські біатлоністки. Передусім, це стосується спортсменки, від якої очікуєш лідерських досягнень – Юлії Джими. Вона, хоч й показала кращий результат за Дмитра Підручного (гірше просто було нереальним), але 65-е місце це теж для неї «нижче плінтусу», найгірший показник сезону після 38 місця теж в індивідуальній гонці в Контіолахті, і вперше в сезоні відповідно для Джими поза залікової зони. До слова, останній гірший результат у Юлії був ще у березні 2023 року – 83 місце у спринті на етапі Кубка світу у Холменколлені. Тепер кудись поділася її відмінна стрільба в сезоні (3 промахи у гонці), так само, як і швидкість зійшла на «тихий хід». Щоправда, тут можливе пояснення минулою хворобою, яку Юля підхопила ще на минулому етапі. Тоді надія є, що справи підуть на поправку, але це лише здогадки.
Найкращою у цій гонці серед наших була Христина Дмитренко, яка з одним промахом на чотирьох вогневих рубежах потрапила до топ-25, закінчивши гонку на 22-й позиції. Але маючи хорошу стрільбу, спортсменка не зовсім якісно відпрацювала на лижах, програвши лідерці 3 хвилини та 19 секунд. Щодо 25-річної Христини у позитив варто відзначити її стабільність – у більшості особистих гонках сезону вона у підсумку тримається на межі кінця другого і початку третього десятка місць. Бувало й гірше, але завжди у заліковій 40-ці. Відповідно друга серед українок в індивідуальному загальному заліку Кубку світу (щоправда, внутрікомандна конкуренція тут взагалі відсутня). 20-річна Олена Городна з 68 місцем у гонці, очевидно, розглядається на перспективність. Так само, мабуть, як і 27-річна Анна Кривонос з 83 позицією. Для 32-річної Ірини Петренко це була лише третя гонка в цьому сезоні Кубка світу і перша особиста. Наразі порівнювати немає з чим. Прийнятна стрільба, не дуже прийнятна швидкість. Тренерський штаб жіночої збірної наполегливо вірить у швидке відновлення Ірини після літньої травми. Залишається тільки долучитись.
До жіночого мас-старту на етапі, дякуючи попередньому запасу очок, із наших відібралася лише Юлія Джима. Невдала стрільба на початку гонки та невисока швидкість відразу відкинули нашу біатлоністку на останні місця в гонці. Точність по ходу вдалося налагодити, швидкість – ні. «Завали» у стрільбі кількох суперниць дозволили Юлії врешті підтягнутися на скромне 25-е місце із 30-ти учасниць гонки.
Підсумовуючи індивідуальні старти наших спортсменів на етапі в Рупольдінгу. Що сталося з українськими біатлоністами за три дні і 500 кілометрів, які розділили старти в німецьких Оберхофені і Рупольдінгу? В українському спорті, і в біатлоні зокрема, зазвичай, не прийнято керівництвом розбиратися і публічно пояснювати причини невдач. Традиція дотримується. В разі чого можна сказати: «Наша мета – чемпіонат світу, або беріть вище – Олімпіада-2026». Було б добре, тільки досвід свідчить, що успіх і досягнення на замовлення раптом нізвідки під окрему дату чи подію не з’являються.
ЕСТАФЕТИ
А тепер і про хороше та навіть обнадійливе для українських вболівальників з етапу у Рупольдінгу. Здається, нарешті вдалося відшукати оптимальний наразі склад чоловічої естафетної команди. Точніше, визначитися з останньою, четвертою, кадровою складовою її учасників. Вперше до естафетної місії в сезоні був залучений Тарас Лесюк. 28-річний Тарас далеко не новачок в таких змаганнях, у збірній з 2018 року, і в естафетах брав участь раніше неодноразово. Але з початком нинішнього сезону взагалі не потрапляв до основного складу чоловічої збірної України на етапах Кубка світу. Лише на минулому в Оберхові отримав нагоду взяти участь у двох особистих гонках – спринті і відібрався до гонки переслідування. Нехай і не блискуче, але відразу потрапив до залікової зони – 34 і 37 місця.
В Рупольдінгу Лесюку не просто довірили місце в естафеті, а ще й на четвертому завершальному її етапі. І він принаймні «каші не зіпсував», як і вся команда. Збірна України посіла в підсумку 6-е місце, що стало найкращим нашим результатом в сезоні у цій дисципліні. Чоловіча класична естафета була третьою у сезоні: у Контіолахті українці фінішували сьомими, у Гохфільцені з двома колами штрафу стали лише 12-ми.
Цього разу у нашій команді була незвична, на перший погляд навіть алогічна, послідовність участі наявних в обоймі збірної біатлоністів – за низхідною схемою, починаючи з лідера і закінчуючи новачком сезону Кубка світу – Дмитро Підручний, Віталій Мандзин, Антон Дудченко та Тарас Лесюк. Не знаю у чому був тренерський насправді задум, але такий варіант спрацював.
Дмитро Підручний очікувано на старті естафети залишив нашу команду у боротьбі за високі місця. Попри по одному додатковому патрону на вогневих рубежах, завдяки високій швидкості на дистанції (третій на першому етапі, що дуже тішить) український біатлоніст передав естафету Віталію Мандзину на четвертій позиції з відставанням у 7.7 секунд від лідера. Мандзину теж довелося використати два додаткові патрони, але він не лише не втратив позицій на своєму етапі, але й покращив положення України: спершу підняв команду на третю позицію, а в підсумку другим передав естафету Антонові Дудченку, поступаючись лише команді Франції. Цю урочисту мить хотілося затримати найдовше, бо далі нас чекала невідомість в особах не найуспішніших наразі наших представників, дуже хотілося уникнути у підсумку глибокого розчарування. Але Дудченко, а потім і Тарас Лесюк позбавили нас такої неприємної участі. Антон, хоч і використав, попри розрахунок на його стрілецьку влучність, 3 додаткових патрони, зате зумів нарешті виявити прийнятну швидкість на трасі, залишаючи нашу команду у боротьбі за високі місця. А Тарас зумів впоратися з нервами у такій ситуації на вогняних рубежах, й на останньому колі вів боротьбу на швидкості за п’яте місце зі словенцем Ловро Планко, але трохи поступився лише на фініші.
Загалом чоловіча естафетна гонка була єдиною для наших біатлоністів, яка залишила приємні емоції з етапу у Рупольдінгу. Тут ми майже сповна виявили весь свій потенціал, бо, відверто кажучи, сперечатися на рівних з командами Франції, Норвегії, Швеції та Німеччини нам наразі об’єктивно важкувато. Але, якщо ти вже на підступах до вершини, то може випасти і щасливий шанс змінити «квіти» на медалі. Принаймні можна про це мріяти і прагнути.
В жіночій естафеті збірна України таких надій залишила нам значно менше. Українки були серед кращих у стрільбі, але все перекреслив повільний темп проходження траси. Більшу частину гонки ми перебували на 13–14 позиції, проте на останньому етапі Христина Дмитренко дещо поліпшила ситуацію – 10 місце.
ЦИФРИ І ФАКТИ
За підсумками етапу в Рупольдінгу українські біатлоністи переважно поступилися позиціями у протоколах Кубка світу.
У командному заліку Кубка націй чоловіки відступили на два кроки, з
5-го місця на 7-е, пропустивши поперед себе збірні Швейцарії та Словенії. Але тут все дуже щільно, один вдалий виступ може повернути ситуацію на краще, як, втім, і навпаки. Жіноча збірна України утримує 9-ту позицію. Тут актуальніше дбати за місце в топ-10. Від 11-го місця Польщі маємо запас в 160 балів. Не мало, але й не привід заспокоюватися. Піднятися на кілька щаблів нагору – також реальна перспектива, якщо повернутися до кращих результатів у сезоні.
В індивідуальному заліку серед українців лідерами залишаються Дмитро Підручний та Юлія Джима, поступившись позиціями – Дмитро з 14 місця на 17-е, Юлія з 21-го на 22-е.
Наступний етап Кубка світу, останній перед світовим чемпіонатом, відбудеться в італійському Антгольц-Антерсельві 23 – 26 січня.
ПОДІЯ ЕТАПУ
Подія, що викликала найбільший резонанс сталася не на трасах Рупольдінгу, а в інформаційному просторі. Лідер збірної Норвегії і наразі світового біатлону 31-річний норвежець Йоганнес Бьо оголосив, що завершить професійну кар’єру вже за підсумками сезону-2024/25. Причиною такого несподіваного рішення називаються сімейні обставини.
Норвежець проводить свій 13-й сезон на рівні Кубка світу і планував залишитися у професійному спорті щонайменше на наступний рік – аби виступити на зимових Олімпійських іграх-2026. Тепер Йоганнес Бьо залишиться п’ятиразовим олімпійським чемпіоном. Йоганнес також є 20-разовим чемпіоном світу, п’ятиразовим переможцем сезонів Кубка світу. Бьо ще має нагоду перевершити абсолютний рекорд співвітчизника Бйорндалена – 95 особистих перемог на топ-рівні, до якого Йоганнесу залишається виграти ще сім гонок.
Антон КУЩ
