Ліга В. Група 1
Один з найважливіших матчів Ліги націй УЄФА українська збірна провела жахливо, поступившись шотландській команді без будь-яких шансів на прийнятний результат.
21 вересня
ШОТЛАНДІЯ – УКРАЇНА – 3:0 (0:0)
Голи: Макгінн (70), Дайкс (80, 87).
КАДРИ
Перед поєдинком Андрій Ярмоленко, який небезпідставно вважається капітаном і лідером команди, щиро говорив, що гравці «віддадуть усі сили і зроблять так, щоб українським вболівальникам було за нас не соромно». Як виявилося пізніше, соромно все ж було. Мабуть, соромно було вперше за часів роботи Олександра Петракова, який очолює «синьо-жовтих» з серпня 2021 року. Проблема, звісно, не в результаті, оскільки цифри на табло не завжди стають об’єктивною оцінкою усього, що відбувалося на футбольному полі.
Найстрашнішим було співвідношення сил на стадіоні в Глазго, де 90 хвилин грала лише одна команда, а ми захищалися, причому не дуже вдало. І добре, що інколи, як зазначалося, результат повною мірою не характеризує гру. Це був саме той випадок, бо реально ми могли програти на «Хемпден-Парк» з жахливим результатом – 0:6, 0:7 чи 0:8… Чому так сталося? Звісно, будемо аналізувати, однак спочатку, якщо ми вже зачепили Ярмоленка, варто згадати ще одну його репліку: «Ми не повинні казати, що нам важко, бо кому дійсно важко – то нашим воїнам, але я не бачив, щоб вони казали про втому. Ми також не повинні це робити»…
Андрій говорить правильно – дуже правильно! Але з його позицією, можливо, не дуже згоден тренер, який після невдачі розповідав якісь дивні речі про те, що зараз доводиться подорожувати поїздами та автобусами, а от раніше були літаки… Про що це – невідомо. Звісно, наші хлопці в межах України рухалися наземним транспортом, однак вже 16 вересня футболісти, які грають у нашому чемпіонаті, були в Польщі. І після цього ніяких обмежень щодо транспорту не було.
Хлопці з закордонних чемпіонатів взагалі не відчували дискомфорту, спокійно подорожуючи Європою. До речі, вони в збірну приїхали 19 вересня – це стандартна дата для усіх збірних, а от ми левову частку команди зібрали раніше, про що вже йшла мова. Українська Прем’єр-ліга задовольнила прохання Петракова, одразу спланувавши календар таким чином, аби 16–18 вересня не було матчів. Завдяки цьому представники наших клубів змогли додатково перепочити.
І саме вони сформували стартовий склад збірної України 21 вересня, коли з перших хвилин на полі з’явилися дев’ять гравців нашого чемпіонату, а виключенням з цього правила стали Руслан Малиновський («Аталанта», Італія) та Андрій Ярмоленко («Аль-Айн», ОАЕ). Тому теоретично в діях гравців свіжості повинно було бути трохи більше, ніж у шотландців, які після клубних баталій мали дуже коротку паузу – лише два дні, а не п’ять, чим могли похвалитися наші представники «Шахтаря», «Динамо» та «Дніпра-1»… Однак теорія залишилася теорією, а на практиці шотландці перебігали нас, що стало одним з чинників української невдачі.
МОТИВАЦІЯ
Звісно, варто згадати й про наші втрати, адже Петраков не міг розраховувати на кількох важливих виконавців. Нещодавно важкі травми отримали динамівці: воротар Георгій Бущан та півзахисник Микола Шапаренко. Також випав хавбек англійського «Арсеналу» Олександр Зінченко, а з невеличким ушкодженням в збірну приїхав захисник Віталій Миколенко, який теж грає на Туманному Альбіоні – за «Евертон». Доповнював неприємну картину оборонець «Динамо» Ілля Забарний, на якого розповсюджувалася дискваліфікація (перебрав жовтих карток ще в червні поточного року).
Тому тренеру довелося відчутно змінювати стартовий склад, якщо порівнювати з матчем на початку літа, коли в Глазго ми перемогли шотландців в рамках кваліфікації до чемпіонату світу-2022 (3:1). В основі залишилися лише чотири гравці з тієї червневої зустрічі: Микола Матвієнко, Тарас Степаненко, Малиновський та Ярмоленко. Здається, це одна з причин поразки… Так. Але при цьому не треба забувати, що й Стів Кларк зіштовхнувся з кадровими труднощами, що змусили також відчутно оновлювати стартовий склад, де від червневого варіанту залишилося п’ять виконавців. Цей аспект не будемо забувати, та все ж головна біда «синьо-жовтих» була не в кадрах, а в головах…
Варто відзначити, що у згаданій грі на початку літа ми більш-менш спокійно перемогли, про що говорить результат і якість футболу у виконанні наших земляків. Ймовірно, саме та зустрічі відклалася у пам’яті гравців (не важливо, грали тоді чи ні), тому вони й припустили, що великих проблем в Глазго не буде. А ще ж залишався той фактор, що нас цілком влаштовувала нічия. Петраков, до речі, говорив, що ми програли в бажанні, що він бачив проблему до матчу, але при цьому тренерський штаб не зміг налаштувати команду на справжній бій. Немає сумнівів, що вже під час гри наші хлопці усе зрозуміли, але перебудуватися на ходу не вдалося – шотландці не дозволили нам це зробити.
60+
Підопічні Кларка насправді провели сильний поєдинок, прагнучи віддати нам борг за програш у відборі до світової першості-2022. Перераховувати усі гольові моменти біля наших воріт немає сенсу, бо було їх багато і було це давно. Просто варто констатувати той факт, що наша команда нічого не змогла протиставити шотландським атакам. Близько години наша команда якось трималася, а вже десь з 60-ї хвилини пішов той відрізок, коли було дійсно соромно за українську збірну.
Якщо раніше ми відзначалися невдалими діями окремих гравців чи в окремих зонах, то потім «синьо-жовті» програвали всюди. Звісно, усе це бачив Петраков, однак його спроби відтягнути команду від краю прірви виявилися марними. Ще в перерві на місце Тараса Степаненка вийшов Сергій Сидорчук, однак після цього наша опорна зона стала ще вразливішою. Намагання якось перевести гру в середину поля шляхом оновлення наступальної ланки на 67-й хвилині теж нічого доброго не принесло.
Тоді й пішли голи… Удар Че Адамса заблокував Микола Матвієнко, однак на підборі зіграв Кіран Тірні, котрий хотів віддати м’яч на фланг, але рикошет дозволив забити Джону Макгінну, який перед цим обіграв Валерія Бондаря. Комфортний рахунок не змусив господарів поля зупинитися, тому наша оборона продовжувала працювати на межі можливостей, але з подачею Раяна Фрейзера від кутового прапорця ніхто не впорався, а в «повітрі» блискуче зіграв Ліндон Дайкс. Ці ж хлопці зробили третій гол – копію другого взяття воріт.
Звісно, за великого бажання можна було б розповідати про козир господарів поля на стандартах чи окремі помилки українців… Але усе це було над поверхнею води, а підводна частина айсберга стала підтвердженням того, що 21 вересня Шотландія переконливо й дуже впевнено переграла українську команду. Чи зміниться щось у Кракові? Покаже лише час. Потенційно у нас є резерви для посилення гри, однак наразі бентежить той факт, що британці просто знищили нас на своєму полі. Надія, звісно, помирає останньою, тому будемо вірити у краще, відштовхуючись від патріотизму, про що повинні згадати й гравці. Бо гарно розповідати про щось позитивне – це одна справа, а зробити щось на футбольному полі – це дещо складніша історія…
Ігор КРОВНИЙ