Родина Тарасюків із Копичинців на Тернопільщині впевнена: їхня сила полягає у поєднанні генетики, стійкості характеру та взаємній підтримці.
Молода спортивна трійка – Тетяна, Тарас та Ірина Тарасюки – цього року здобула блискучі результати на всеукраїнських та міжнародних аренах, виборовши понад десять нагород. Зокрема, Тетяна отримала Малий кришталевий глобус у змаганнях юніорського Кубку IBU, тоді як Тарас став срібним призером юнацького чемпіонату світу з біатлону в Арбері. Разом у дуеті Тетяна і Тарас підкорили найвищу сходинку п’єдесталу на юніорському чемпіонаті Європи у змішаній одиночній естафеті. Ірина ж здобула золоту медаль у спринті і бронзу в індивідуальних змаганнях на чемпіонаті України.
Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з родиною Тарасюків, обговоривши сімейні секрети виховання успішних спортсменів, їхній шлях до тріумфів, роль підтримки близьких, особливості актуального сезону та плани на майбутнє.
Родинна підтримка без примусу
Протягом останніх місяців прізвище Тарасюк звучить у спортивних новинах і на церемоніях нагородження як в Україні, так і за її межами. Цей сезон став найбільш плідним для трьох молодих біатлоністів – Ірини, Тетяни та Тараса, які є другим поколінням спортсменів у сім’ї. Особливо гордяться дітьми їхні батьки, Василь Тарасюк та Людмила Сагайдак – колишні спортсмени, майстри спорту, нині тренери. Людмила – срібна призерка Всесвітньої зимової Універсіади в естафеті, призерка чемпіонату світу з літнього біатлону. Разом вони виховують п’ятьох дітей, троє старших з яких успішно розвивають спортивну кар’єру.
Коли розпитали батьків про те, як діти обрали шлях біатлону, то почули таке:
- Вони ніколи не примушували дітей займатися біатлоном та намагалися передусім дбати про якісне навчання і підтримувати різноманітні інтереси.
- Іноді наголошували, що діти не поїдуть на тренувальні збори за низькі оцінки в школі.
- Проте від малечку діти бачили, що батьки захоплюються спортом і ведуть активний спосіб життя, адже першими «іграшками» для малих були батькові та материні медалі.
Людмила з усмішкою згадує: «Ми ніколи не примушували дітей займатися біатлоном. Для нас важливо було, щоб вони мали цікаві захоплення. Тому заохочували їх до навчання й регулярно підтримували в різних сферах їхніх інтересів».
Старша сестра Ірина доповнила, що мама у Копичинцях була справжньою спортивною зіркою – у школі, де вони навчалися, її фотографія займала почесне місце на стіні.
Ірина так пояснює своє споріднене захоплення: «Ми знали про успіхи мами і дуже пишалися нею. Хотіли наслідувати її приклад. Коли мама почала тренувати дітей у Копичинцях, ми самі прийшли на тренування, нам було близько 6–7 років. Вдягали старі лижі з трьома отворами й спускалися з пагорбів. Це було дуже цікаво! Навіть поза заняттями ми брали лижі і каталися самостійно».
Окрім спорту, діти мали чимало різноманітних захоплень:
- Дівчата закінчили музичну школу з класу фортепіано, займалися народними танцями.
- Тарас освоював гру на сопілці та саксофоні.
- Улюбленими командними іграми були волейбол і баскетбол.
«У нас була свобода обирати те, що подобається, і можливість спробувати себе в різних сферах. Вважаю, що саме це дозволило зробити обрання біатлону усвідомленим і зрілим рішенням. Ми багато подорожували з батьками, відпочивали в таборах, плавали, грали у різноманітні ігри. Мамі й татові вдалося подарувати нам щасливе дитинство, за що ми їм дуже вдячні», – розповідає Ірина.
Змагальна атмосфера як стимул до звершень
Регулярно займатися біатлоном Ірина, Тетяна і Тарас почали у 2017 році, коли мама, після тривалої перерви, відновила роботу секції у Копичинцях.
Тетяна згадує:
- «Мені було 12 років, ми були раді цій можливості і відразу почали відвідувати тренування мами»;
- «Кататись на лижах було весело, а коли ми змагалися одне з одним – ще цікавіше»;
- «Між нами, братом і сестрою, завжди існувала невелика конкуренція, яка стимулювала працювати краще і досягати вищих результатів».
Тарас, молодший за сестрами, розповідає, що почав займатися біатлоном у віці 8–9 років. Після перших тренувань та навчання катанню на лижах його направили на змагання, де йому вдалося посісти третє місце.
«Цей успіх став для мене великою мотивацією наполегливо працювати та прагнути нових перемог», – ділиться хлопець.
Талановита молодь швидко привернула увагу обласної біатлонної спільноти Тернопільщини і була запрошена до команди краю.
Тетяна розповідає про подальший розвиток:
- «Шість років я тренувалася в Тернопільській школі вищої спортивної майстерності»;
- «За цей час отримала звання майстра спорту України»;
- «У 18 років увійшла до юніорської національної збірної під керівництвом тренера Оксани Хвостенко, де змогла значно підвищити свій рівень»;
- «Перебувала в команді протягом двох років, здобула безцінний досвід».
Ірина у 2025 році перейшла з юніорської категорії до команди «Б» збірної України, а Тарас ввійшов до юніорської команди у 2024–2025 сезонах.
Тарас ділиться своїми досягненнями минулого року:
- «Брав участь у Європейському юнацькому олімпійському фестивалі, де разом з Вікторією Хвостенко ми здобули золоту медаль в одиночній змішаній естафеті»;
- «Посів шосте місце на юніорському чемпіонаті світу в Естерсунді, Швеція».
Вдалий сезон – здобутки, що перевершили очікування
У 2024 році Тарасюки зуміли підкорити численні міжнародні та національні змагання, значно перевищивши власні передсезонні сподівання.
Так, Тетяна розповідає:
- «Напередодні сезону очікувала отримати бодай одну особисту медаль, не більше»;
- «Знала про появу нової сервісної бригади і про зміну вікової категорії юніорок (2005–2006 р.н.), але не могла уявити такого результату»;
- «Отримала медалі на етапах Кубку IBU, чемпіонаті Європи серед юніорів у естафеті, бронзу на юніорському чемпіонаті світу в Арбері, і Малий кришталевий глобус в спринті»;
- «Оцінюю сезон як надзвичайно успішний, хоча не вдалось завоювати особисту медаль на юнацькому чемпіонаті світу або Кришталевий глобус у загальному заліку»;
- «Юніорська кар’єра завершилась, і розпочинається новий, дорослий етап у біатлоні»;
- «Попереду багато роботи, не хочеться зупинятися – тому запрошую чекати на нові виступи!»
Тарас, якого НОК України визнав найкращим юним спортсменом лютого, також має вагомі досягнення в сезоні:
- «Привіз срібло з юнацького чемпіонату світу в Арбері»;
- «Двічі виходив на квіткову церемонію, будучи серед шести найкращих спортсменів»;
- «Разом з Тетяною виборов золоту медаль у змішаній одиночній естафеті на юніорському чемпіонаті Європи – це перший для України титул у цій дисципліні»;
- «Гонка була емоційною, адже ми захищали честь і сім’ї, і країни».
Тепер у Тетяни, яка вже у дорослій збірній, з’явилася нова мета – виступити разом зі старшою сестрою Іриною на міжнародних змаганнях і здобути медаль у естафеті.
Ірина – нова зірка дорослої команди
Ірина цього року стала чемпіонкою України зі спринту, пройшовши всі вогневі рубежі без жодного промаху, а також виборола бронзу в індивідуальних змаганнях на чемпіонаті України в Буковелі.
«Цей сезон став моїм першим у дорослій збірній. Я багато тренувалась, працювала з новим тренером, що допомогло значно покращити результати», – зазначила Ірина.
Спадок і взаємна підтримка – основа успіхів
Зібрати всю родину Тарасюків разом – непросте завдання через щільний розклад дітей, які тренуються у різних командах і одночасно навчаються у вишах, тоді як молодша Вікторія ще школярка, а наймолодший Максим відвідує дитсадок.
Ірина ділиться: «Ми дуже цінуємо моменти, коли можемо побути разом. Нещодавно зустрілися у Буковелі на чемпіонаті України разом із татом, мамою, Танею та Тарасом, а потім провели кілька днів удома в Копичинцях».
Спортсмени одностайні: підтримка родини для них – безцінна.
- Тетяна підкреслює: «Люблю наші зустрічі, коли ми обговорюємо спорт, кар’єру, результати, роботу, що виконали, і напрацювання для покращення»;
- «Ціную поради і розуміння батьків, особливо, що тато є моїм персональним тренером»;
- Ірина додає: «Вірю, що я успадкувала хорошу стрільбу від батьків, це одна з основ наших здобутків»;
- Тарас також говорить про важливість генетики і психологічної стійкості: «Біатлон вимагає не лише фізичної сили, а й логіки і спокою, вміння чекати правильний момент для вогню»;
- «Завдяки батькам ми навчились такій дисципліні у стрільбі, а також дуже допомагає підтримка один одного».
Спілкуючись із Тарасюками, розумієш, що їхній справжній потенціал – у сімейній згуртованості, взаємній вірі і природних задатках. Бажаємо їм нових звершень і видатних перемог.
Юлія Томчишин, Тернопіль
Фото з особистого архіву родини Тарасюків та Rock race