Українська біатлонна спільнота знову спіткнулася на непростому відрізку шляху. Вітчизняний біатлон, який традиційно виконує роль символу зимових видів спорту і з яким пов’язують великі надії, уже втретє поспіль не здобуває медалей на Олімпійських іграх. Такий хід подій, хоч і засмучує, стає закономірністю.
Не можна сказати, що це викликало повний розпач, адже багато хто не розраховував на конкретний результат у вигляді нагород. Скоріше, було сподівання на диво, яке неначе замаячило наприкінці змагань, але шанс ним скористатися так і не виявився дійсним. Варто зазначити, що використання такого шансу вимагає неабиякого вміння та майстерності — адже це, власне, і є шанс…
Розглянемо детальніше причини, чому Україна, яка традиційно вважається біатлонною, хоч і з певними сумнівами, знов не змогла виділитися на найпрестижнішому старті.
Для ґрунтовного аналізу необхідно бути в центрі подій або хоча б поруч із командою. Без такої можливості ретельний розбір результатів ускладнюється, адже за кадром залишається безліч нюансів. Проте деякі спостереження можна зробити і зовні, на основі доступної інформації.
Згасання Джими та підйом Меркушиної
Саме слова української біатлоністки Олександри Меркушиної, яка назвала свій виступ в гонці переслідування словами «облажались», добре відображають загальний настрій команди. До слова, ці слова скоріше не стосуються її особисто, а й описують ситуацію в цілому.
Невтішний підсумок жінок – відсутність жодної представниці у фінальному масстарті, який формують за результатами етапів Кубку світу і самої Олімпіади. Такий провал стався вперше за всю історію українського жіночого біатлону.
- Найбільше сподівань у команді було пов’язано з олімпійською чемпіонкою 2014 року Юлією Джимою.
- 35-річна біатлоністка не змогла продемонструвати результат вище за середній.
- Травма, відсутність достатньої кількості стартів і втрата тонусу позначилися на спортківі.
- Її найкращий результат — 24-та позиція у спринті.
Було сподівання на високі позиції в індивідуальній гонці, де велике значення має стрільба. Однак одна помилка вогневого рубежу зруйнувала шанси на успіх — типовий приклад складнощів біатлону.
Незважаючи на теоретичні можливості, вік тут не став вирішальним. Складність полягала у фізичній формі, яку без спеціальної підготовки в високогір’ї підтримувати вкрай важко. Можливо, на подальших етапах Кубку світу Юля зможе проявити себе, однак олімпійська нагода вже минула. Завершуючи етап виступів, треба висловити подяку легендарній спортсменці за внесок у розвиток українського біатлону. Водночас відкривається гостра потреба у віднайденні та вихованні нової Джими, що є надзвичайно складним завданням.
Після поступового згасання ролі лідера, на себе її взяла Христина Дмитренко, яка підійшла до Ігор у оптимальному для біатлону віці — 26 років. За рівнем шансів вона, можливо, була навіть більш перспективною, ніж титулована київська атлетка.
Втім, і їй не вдалося потрапити до топ-15 у жодній дисципліні, незважаючи на якісну стрільбу. Відсутність швидкості стала головним фактором, який позбавив її реальних шансів на успіх.
Варто відзначити:
- проблеми зі здоров’ям;
- не найкраща фізична форма перед стартами;
- спроби точково планувати пік форми під Олімпіаду та чемпіонати світу, які не увінчались успіхом.
Єдине, що залишається — зрозуміти, чи це наслідок тренерських помилок, функціональних обмежень чи стан здоров’я. Якщо справа в останньому, це можна виправити, але якщо ж це максимальний рівень спортсменки — ситуація викликає серйозне занепокоєння. Важливо бачити потенціал для подальшого розвитку.
Надія є у молодої Олександри Меркушиної, яка дуже активно виступала на дебютній Олімпіаді, взявши участь у п’яти дисциплінах і показавши найкращий серед українок результат в індивідуальній гонці — топ-20.
Особливий оптимізм викликав виступ у естафеті, де вона продемонструвала:
- швидку стрільбу;
- конкурентну лижну швидкість;
- готовність ризикувати;
- прагнення до лідерства.
Цей відрізок подарував надію вболівальникам, тренерам і самій біатлоністці. Естафетний відрізок, безумовно, демонструє, що термін «облажались» із часом може зникнути з лексикону українського біатлону.
Молоді Олена Городна та Дарина Чалик поки що не настільки переконливі у цьому плані, але мають потенціал для значного прогресу в новому олімпійському циклі.
Загалом, ключовою проблемою жіночої збірної, що позначилась на результатах, стала давня тема зміни поколінь. Якщо вона не відбувається своєчасно, це неминуче призводить до збою — коли одні вже не можуть, а інші ще не готові.
Окремо варто відзначити, що на результати не вплинули умови високогір’я, адже усі команди змагалися в однакових умовах, а підготовка здійснювалась із урахуванням цього фактора.
Мандзин — шанс на медаль; Підручний провалює снайперський тест
Схожа ситуація мала місце і в чоловічій команді, яка характеризується:
- провалом титулованого лідера;
- появою перспективного дебютанта, що приносить надію.
Головним лідером на Іграх був чемпіон світу 2019 року Дмитро Підручний, який усвідомлював, що, ймовірно, це його остання Олімпіада.
Важливо зауважити:
- Дмитро демонстрував палке бажання боротися у кожній гонці.
- Його фізична форма була конкурентною, хоч і не суперметеором.
- Проте стрільба підвела, що не дало максимально використати потенціал.
Через це втратилися шанси на хороші результати у всіх індивідуальних дисциплінах — індивідуальній гонці, спринті, переслідуванні та масстарті.
У останній гонці погода була несприятливою, але це також була можливість: лідери чергово припускалися помилок на вогневих рубежах. Якби хоч один українець був точнішим, результат міг бути іншим.
Однак гвинтівка не слухалася, і це тривало протягом усієї Олімпіади.
- Підручний переніс хворобу на початку сезону.
- Після 30 років тіло спортсмена менш витривале.
- Можливий недооцінений психологічний фактор, страх втрати останнього шансу.
- Зосередження виключно на фізичній готовності, можливо, із шкодою для стрільби.
Зважаючи на досвід Підручного та його тренера Юрая Санітри, очевидна недооцінка малоймовірна, тож варто припускати присутність психологічних перепон.
Українська чоловіча команда не має великого резерву біатлоністів вищої світової обойми, тому лава запасних поки що нечисленна.
Попри це, є підстави для оптимізму у новому поколінні:
- Віталій Мандзин, 22-річний дебютант змагань в Доломітових Альпах, уже показав перспективні результати.
- Змагаючись у жорсткій конкуренції, він посів 16-те місце в переслідуванні та 10-те у масстарті.
Особливо показовим був масстарт, де Мандзин боровся за медаль і, хоча її не здобув, утвердився в числі кращих десяти.
Характеристики спортсмена:
- універсальність;
- готовність до перемог у різних дисциплінах;
- спортивна наполегливість;
- внутрішня сміливість та впевненість.
Ці риси дають підстави вважати Мандзина перспективним брендом українського біатлону на найближчі сезони.
Що стосується інших:
- Боювати критику дебютанта Богдана Борковського зарано.
- Тренери відзначають його високий потенціал у лижних дисциплінах.
- За плечима — успішне «бойове хрещення» Олімпійськими іграми, що знизить тиск на майбутніх змаганнях.
Тарас Лесюк дебютував на Олімпіаді в 29 років, і це визнається однією з ключових проблем.
- Його асоціюють із невдалим виступом на четвертому етапі естафети, де команда боролася за високі позиції, проте два штрафні кола зруйнували надії.
- Лесюк не входив до основного складу, не має великого досвіду світових стартів.
- Підготовка під керівництвом Юрая Санітри була, але результату це не принесло.
- Вважається, що на останньому етапі естафети довелося виступати через відсутність кращих варіантів.
Серед інших відзначимо:
- Антон Дудченко, який не був у формі протягом кількох сезонів через проблеми зі здоров’ям.
- Потенційно сильний Богдан Цимбал, що не потрапив до олімпійської збірної.
Питання, чому ці перспективні спортсмени не розкрились, залишається відкритим.
Від перестановок – сума змін не змінюється
Обидві українські команди не мали труднощів із фінансуванням: тренувальні збори, екіпірування та інвентар забезпечувались у повному обсязі навіть у складний воєнний період.
- Вплив війни на результати, безумовно, існує, хоча на поверхні це не завжди помітно.
- Складна ситуація впливає на підсвідомість, навіть якщо весь міжсезоння проводиш за кордоном.
- Однак повністю списувати невдачі на вій війни нераціонально, адже вона є одночасно джерелом мотивації — вижити, вистояти, перемогти.
Важливо також навести ключову цитату Олександри Меркушиної: «Без насолоди біатлон нецікавий».
- Відкритість, спілкування із медіа, взаємодія з уболівальниками — ці фактори також можуть сприяти розвитку біатлону.
- Важливо не витрачати сили на боротьбу з хейтерами, яких значно більше і які не мають занять поза інтернет-простором.
Очевидним лишається питання щодо тренерського штабу. Як правило, кадрові рішення приймаються після завершення сезону. Відкрито лишається:
- чи продовжить роботу словацький фахівець Юрай Санітра;
- чи збережуть свої позиції Микола Зоц та Надія Бєлова;
- які будуть зміни у складі команд, зважаючи на декретний відпуск, мотивацію та інші життєві обставини.
Незмінним залишається лише одне: підготовка до наступної Олімпіади починається відразу після завершення попередньої.