Міфологічний герой Геракл здійснив 12 подвигів, зокрема вичистив Авгієві стайні. Український спортсмен Гераскевич взявся чистити сучасні «Авгієві стайні» байдужості і лицемірства.
Владислав Гераскевич до Олімпійських ігор 2026 року підготував спеціальний шолом. На ньому зображені українські атлети, які загинули через російсько-українську війну. Деякі з них воювали за Україну, а деякі – загинули внаслідок російських обстрілів. «Шолом памrяті» – так його охрестили на загал. Однак Міжнародний олімпійський комітет заборонив Гераскевичу використовувати цей шолом на офіційних змаганнях на Олімпіади в Італії. А за непокору такому примусу український спортсмен був дискваліфікований і знятий з олімпійських змагань.
Немає бажання зараз оцінювати ситуацію з точки зору прописаних і непрописаних норм, положень, хартій тощо. Це означатиме поринути у безкінечну і безтолкову суперечку – «закон, як дишло – куди повернеш, так і вийшло». У кожного своя «правда». Можна стверджувати – «спорт – поза політикою», а можна про те саме – «моя хата скраю». Тим більше, що жорстка правда сучасного життя, наочно та переконливо довела – людська цивілізація у своєму устрої і світосприйняттю відстала від реалій щонайменше на півстоліття. Але то інша глобальна тема. Будемо тільки про спорт, наскільки це «тільки» можливе.
Отже, не можна тепер за хартіями, постулатами, принципами Міжнародного олімпійського комітету згадувати на Олімпіаді про війну, про її жертви, засуджувати агресора, що пустив ріки крові. Тільки «любов один до одного, обійми і загальне сприйняття».
Не можна інакше, бо ми ж тут зібралися «в ім’я торжества спорту, дружнього змагання, братерства, веселощів, безпечного і радісного насолодженню життям».
Про людські мотивацію керівництва МОК можна зрозуміти. Вони бояться прецеденту, який порушить усталений розмірений комфортний ритм їхньої діяльності. Вони самі у цьому зізналися, коли аргументували свою поведінку тим, що в світі близько 130 конфліктів і війн, – то, що тепер, мовляв, на кожне страждання, біль і сльози ми мусимо реагувати. На урочистостях при відкритті Олімпіади-2026 президенткою МОК Кірсті Ковентрі було сказано, аж задовго багато, про мир, братерство, справедливість, людські цінності. Голосно сказано, відмічено, проаплодовано – тема закрита, достатньо про це. Далі – свято і не псуйте нам його цими «про жертви, пам’ять і пошану». Як той каже – «це не моя війна», нас це не торкається.
У Міжнародному олімпійському комітеті розуміли делікатність ситуації, навіть намагалися шукати прийнятні для себе компроміси. Ну, добре, кажуть найвищі чиновники МОК, ми йдемо на поступки, але обов’язково – ти сюди ходи, туди не ходи, а там бути можна, тут – ні за яких обставин. Але є принципові питання, де компроміси не діють. Є тільки – так, або тільки – ні.
Дещо збентежило у всій цій ситуації, що Владислав Гераскевич опинився якби на самоті. Були схвальні погляди і відгуки зі сторони, але він самотужки з батьком організували імпровізований брифінг прямо на арені за день до офіційного старту змагань, коли мало вирішитися питання остаточно. Прийшов на цю зустріч з пресою головний тренер збірної скелетоністів Латвії. Його не запрошували, сам дізнався, прийшов і заявив від своєї команди про підтримку українського спортсмена. А якби запрошували інші делегації від наших уже офіційних осіб? Не факт, що всі б відгукнулися, але якби публічно стали на бік Гераскевича ще спортивні колеги з Німеччини, Великої Британії, Італії, Австрії… Питання було б уже у зовсім іншій площині, із чим би довелося рахуватися. Був лише один спосіб перевірити, але ми цим оперативно не скористалися. Потім президент Міжнародного олімпійського комітету Кірсті Ковентрі особисто прибула до Кортіни, де мали у цей день починати змагатися у скелетоні, для зустрічі і перемовин з Гераскевичем. Не факт, що у цих перемовинах принципово вплинула б на остаточне рішення участь з їхніми аргументами головних керманичів українського спорту, а вони присутні на цій Олімпіаді – і президент НОК України, і міністр Мінмолодьспорту – але принаймні це була нагода вплинути і переконати. Проте у цей час наші керівники були у Мілані, а президент МОК вирішувала принципове питання з Владиславом Гераскевичем та його батьком-тренером у Кортіні. Це теж має бути уроком у пріоритетності і оперативності дій. Звичайно, подальші офіційні дії, прес-конференції, заяви, вони корисні і потрібні, тим більше, після нагородження Президентом України Гераскевича орденом Свободи, однак це відголосок, коли «головна битва вже відбулася».
І те, що вона станеться, було попередження заздалегідь. «До нас зверталися з МОК з попередженням, щоб не влаштовували ніяких акцій проти війни на Олімпіаді. Скажімо так, МОК контактувала з українською стороною щодо можливих протестів, щоб мені передали цю інформацію», – зазначив Владислав Гераскевич. Мабуть, передали, але лише кур’єрських послуг виявилося замало.
Так, як для атлета, який чотири роки наполегливо готувався до цих змагань, дискваліфікація – це вагома втрата у спортивній кар’єрі. Але ж йдеться не тільки про спорт, а щось вагоміше. Майже ніхто точно не пригадає, яке місце Владислав Гераскевич посів на минулій Олімпіаді 2022 року. А усі чотири роки, що після неї минули, постійно згадували, що на попередніх Іграх у Пекіні, що відбулася перед початком повномасштабного вторгнення росії, Гераскевич провів «мовчазний» протест із закликом на плакатику – «Ні війні в Україні». Тоді на олімпійській горі теж було більше невдоволення, ніж підтримки, його не почули. І війна почалася.
Тепер Гераскевича дискваліфікували, але він вже увійшов до більше, ніж олімпійської, увійшов до цивілізаційної історії. Він переміг, він свого досяг, хоча й ціною кар’єрних втрат. Світ знову згадав, що діється в Україні, і що не можна це залишати напризволяще у власних же інтересах.
Якби Україна, і ті зокрема, хто зображений на шоломі пам’яті українського скелетоніста, не зупинили криваву масштабну агресивну навалу, то, хто знає, можливо, і не було б тепер ніякої Олімпіади-2026, як їх не було в 1916, 1940, 1944 роках, а було б те, про що теперішні високі чиновники різних мастей не хочуть говорити на «святі спорту».
Віталій Гераскевич не тільки принциповий, він – послідовний. Він попереджав чотири роки тому: «Ні, війні!». Не почули. Тепер він закликав: «Ні, убивствам!». Дискваліфікували. Коли небуть світ навчиться робити висновки із власної історії?
Тарас ТАРАСЕНКО