5-й етап
Закінчився п’ятий етап Кубка світу, передостанній із серії цих змагань перед Зимовими Олімпійськими іграми-2026. Він же ключовий у попередніх оцінках готовності спортсменів до майбутніх олімпійських стартів. Наступний, вже напередодні Олімпіади, 6-й етап в чеському Нове-Место (22–25 січня) більшість провідних біатлоністів пропускатимуть, допрацьовуючи вже нюанси підготовки цілеспрямовано до італійських Ігор. Попередні підсумки готовності збірних України до найважливіших і найвідповідальніших змагань сезону викликають смуток, а перспективи – песимізм.
У спорті, зокрема біатлоні, трапляються невдачі і помилки. Але одна справа, коли це трапляється поодиноко і призводить до подальшого покращення ситуації. Інша – коли це від старту до старту перетворюється у тенденцію. А тенденція виступів у нинішньому сезоні біатлонних збірних України – у кращому випадку результат трохи вищий середнього, а переважно – нижче і провально. Чи для нас це вже не провали, а норма?
ЗБІРНІ УКРАЇНИ. ЕСТАФЕТИ
На естафетні старти в українських вболівальників покладаються найбільші надії на якісь вагомі результати. І це не тому що українські біатлоністи саме у цій дисципліні мають найвагоміші індивідуальні і командні козирі. Все простіше – елементарно за теорією вірогідності саме в естафетах об’єктивно найкращі передумови посісти вище місце. Якщо в особистих гонках на високі місця претендують щонаймеше 30–40 суперників, то в естафетах максимум з десяток команд. Але ці 10 конкурентів все одно є, і їх треба якось обганяти.
Чоловіча команда
На початку сезону щодо українських біатлоністів-естафетників зароджувалася надія. В естафеті на першому етапі Кубка світу в Естерсунді чоловіча збірна України у класичній естафеті увійшла в топ-10–9 місце (Артем Тищенко, Віталій Мандзин, Богдан Цимбал. Дмитро Підручний). Для початку, подумалося, може бути. Тим більше, вже в наступній естафеті на 2-му етапі в Хохфільцені ми були вже на 7-й позиції (Богдан Цимбал, Віталій Мандзин, Богдан Борковський, Дмитро Підручний). Чудово, рухаємося у правильному напрямку. Наступного естафетного старту можна чекати вже наших «в квітах». «Рожеві» мрії народжуються швидко і вже забуваються обставини, що на ці місця в топ-10 збірну України звитяжно «витягував» виключно один біатлоніст – Дмитро Підручний. У третій естафетній гонці в Обергофі Дмитру партнери вже влаштували перепочинок – на останньому його етапі підняти нашу збірну вище 14-го місця було фізично нереальним (Антон Дудченко, Віталій Мандзин, Богдан Борковський, Дмитро Підручний). Нещасний випадок? Зріла така надія. Як виявилося це були ще «квіточки».
У Рупольдингу, про який тепер йдеться, були останні гонки в класичних естафета (чоловічих і жіночих – 4х4) на етапі Кубку світу перед Олімпіадою-2026. Тобто, готовність №1.
Порівняно зі списком на попередню естафету в Обергофі склад чоловічої збірної України зазнав однієї зміни: перший етап замість Антона Дудченка біг Тарас Лесюк, який вчергове повернувся до заявки команди після пропуску змагань на попередньому етапі. Суспільне Спорт показувало нам цю подію, і все прискіпливо занотовано.
Перший етап Тарас Лесюк завершив 22-м з відставанням у 1:41.5 хвилину від лідера. Першу стрільбу українець пройшов чисто, натомість використав три додаткові патрони на стійці.
Відіграти дві позиції за підсумком другого етапу зміг Віталій Мандзин. Український біатлоніст використав два додаткові патрони і на дистанції випередив збірні Молдови і Румунії.
Богдан Борковський, що третім з українців вийшов на дистанцію, до першої стрільби відіграв ще одну позицію завдяки тому, що продемонстрував сьомий час на колі. Однак, використавши три додаткові патрони на двох вогневих рубежах, українець знову передав естафету Підручному на 20-му місці.
Капітан збірної швидким темпом розпочав останній етап, показавши другий час на колі, програвши лише 9.8 секунд найшвидшому Кемпбелу Райту. Першу стрільбу Підручний закрив з двох додаткових патронів, а другу – з трьох, вийшовши з останнього рубежу на 19-му місці. Ходом на колі Дмитро відіграв ще дві позиції та фінішував 17-м із 22 команд.
Маємо 17-те місце у чоловічій естафеті – найгірший результат України у сезоні-2025/26. Залишається вірити, що це точно вже буде найгіршим показником в усьому сезоні-2025/26 до його закінчення, включно з Олімпіадою.
Якщо говорити про естафетний кадровий розклад, то йдеться про його стабілізацію на 3/4 складу і навіть усталену послідовність з 2-го по 4-й етапи – Мандзин, Борковський, Підручний. Але хронічно бракує кандидатури на зачинача гонки, від чого істотно потерпає і загальний підсумок. На цю роль перепробували протягом сезону чотирьох різних біатлоніста. Складна задачка.
Після естафетної невдачі Україна опустилася на 2 позиції нижче у чоловічому заліку Кубка націй, вибувши за межі топ-10 до 12 місця.
Жіноча команда
Говорити про жіночу естафету України в контексті Олімпіади доводиться з присмаком ностальгії, гіркуватим через безглуздість про щось подібне тепер і мріяти. Олімпіада-2014 – «золото» в естафеті жіночої збірної України (Віта Семеренко, Юлія Джима, Валя Семеренко, Олена Підгрушна).
Цього сезону, українські біатлоністки-естафетниці відразу не стали нас напружувати в ілюзорних сподіваннях, посівши у дебютній в Кубку світу-2025/26 естафетній гонці в Естерсунді (Валерія Дмитренко, Христина Дмитренко, Олена Городна, Олександра Меркушина) 15 місце із 18-ти команд, які дісталися фінішу. Щоправда, в наступній гонці на 2-му етапі в Хохфільцені наші біатлоністки (Олександра Меркушина, Христина Дмитренко, Дарина Чалик, Анастасія Меркушина) ледь не ввели українських вболівальників в оману високих сподівань, замкнувши в естафеті перелік команд в топ-10. Проте в наступних двох гонках жіноча збірна України «утрамбувала» для себе стабільну позицію в середині другого десятку серед естафетних команд. В Обергофі ми фінішували 14-ми (Христина Дмитренко, Дарина Чалик, Юлія Джима, Олена Городна) із 19 команд. Не допомогло й повернення у стрій Юлії Джими, а, радше, навпаки.
Проте напередодні останньої естафети на етапі в Рупольдингу жили очікування, що наші біатлоністки знову повернуться у рух за позиціями у правильному для нас напрямку. У порівнянні з Обергофом склад України зазнав зміни: замість Юлії Джими на старт вийшла Валерія Дмитренко, яку знову повернули з Кубка IBU. Натомість три інші етап у в нашій жіночій команді не зазнали позицій. (Христина Дмитренко, Дарина Чалик, Валерія Дмитренко, Олена Городна).
Першу частину естафети Україна закінчила на 15-му місці. Христина Дмитренко з двома додатковими патронами передала естафету Дарині Чалик на 11-й позиції з відставанням у 31 секунду, однак вже на другому етапі українки впали на 15-ту позицію, а часовий програш зріс до півтори хвилини.
На останній етап Україна, після Валерії Дмитренко, виходила лишаючись на 15-й позиції. За підсумками заключної стрільби Олена Городна піднялася одразу на три позиції, однак на колі програла два місця і стала 14-ю – вдруге поспіль Україна фінішує на цій позиції у жіночій естафеті. Стабільність, яка не є ознакою класу.
В жіночій естафеті ще більша кадрова плутанина, ніж у чоловічій. Єдина, чия присутність не обговорюється – Христина Дмитренко, вона незмінна. Далі частіше залучалися Олена Городна та Дарина Чалик. Не завжди вдало, але вже як є, бо далі відкрита кадрова проблема. Дуже хитко, а якщо ще хтось знову захворіє… Краще про таке навіть не думати.
Після етапу Кубка світу в Рупольдингу позиція жіночої збірної України залишилася без змін – скромне 15-те місце.
ЗБІРНІ УКРАЇНИ. ОСОБИСТИЙ ЗАЛІК
Якщо узагальнювати нагальні потреби в удосконаленні рівня обох збірних України, то вони зводяться до основоположних вимог біатлону – влучність стрільби (тут трапляються успіхи, в жіноцтва ще ставка посилюється на швидкострільність) та витривалість і швидкість ходу (тут додавати потрібно всім, комусь більше, комусь менше, але неодмінно треба).
В особистих перегонах за підсумками усіх етапів сезону наразі кращим і серед чоловічих, і серед жіночих показників є Віталій Мандзин. Він і в особистому заліку Кубка світу найвище серед наших – 29-й. І відповідно в стабільності здобутків, якщо так можна висловитися, у гонках – тричі в сезоні посідав місця в топ-20: 15 місце у спринті Обергофа, 20-те місце гонки переслідування там же, 19 місце також у гонці переслідування в Естерсунді.
А найвище за позицією у гонках піднімався у нинішньому сезоні Кубка світу досвідчений Дмитро Підручний, майже відчув «запах квіткової церемонії» – 7 місце в гонці переслідування на попередньому етапі в Обергофі. Взагалі Дмитро взяв собі за правило, це вже третій етап поспіль, таку «забаву» – майже провалювати спринтерську гонку, а потім за її підсумками з аутсайдерських позицій звитяжно підніматися у гонці переслідування: в Ансі з 44-го на 29 місце, в Обергофі взагалі найшвидше пройшов трасу гонки переслідування – з 41 на 7, тепер в Рупольдингу – з 59 на 39 місце. Вже писали, що Підручного просто «заводить» у контактній гонці, і швидкість прорізається, і різкість при стрільбі наводиться, на відміну від гонок де сперечається тільки з часом. Проблема в тому, що після далекого місця у спринті за часом, не можна розраховувати на високі здобутки у переслідуванні, хіба що потішитися, що стількох обігнав.
Богдан Борковський – в згаданих естафетах, поки що, проте більш-менш прийнятно, виконує роль перехідної ланки між Мандзиним і Підручним. В спринтерських гонках стабільно (4 із 5) відбирався до гонок переслідування (топ-60), однак і там, і там до залікової зони (топ-40), як правило, не дотягував. За двома винятками: безумовний особистий успіх і рекорд кар’єри – 28 місце спринту в Ансі, і невдача в спринті на останньому етапі в Рупольдингу – 63 місце, антирекорд кар’єри. Хоча цієї кар’єри в основній команді тільки кілька місяців, лише в нинішньому сезоні дебютував. Треба було залучати ще рік тому, але краще пізно, ніж ніколи. Нічого, має 21 рік, буде тепер уже «набивати гулі і синці» досвіду аж на самій Олімпіаді, не кожному випадає.
Є ще Антон Дудченко. Може на вогневому рубежі відстрілятися краще за всіх, але потім ті усі на трасі його обійдуть. Якби тільки за стрільбу давали медалі, а так якось без толку.
Є й інші штатні «кочівники»: Тарас Лесюк, Богдан Цимбал, Денис Насико, Артем Тищенко – з команди Кубrа IBU до команди Кубка світу і навпаки. Поки що ці постійні міграції до хорошого не призводять.
У жіночій збірній уже безперечним лідером є Христина Дмитренко. «Уже» – бо ще вчора надія на це була стосовно нашої легендарної (олімпійська чемпіонка) Юлії Джими. Але «пішохідне» повернення після травми на біатлонну трасу Юлії і відповідні результати знімають всі питання щодо цього. Якась дивна невідповідність, Джима ще в жовтні зламала палець на руці, пропускала через це старт сезону, проте міцно і вивірено тримати гвинтівку у руках Юлія не розучилася – 90.3% влучання (28 вражених мішеней із 31) в гонках після повернення, хороший показник. Але з рухом просто біда, його немає, ніби це палець був травмований не на руці, а на нозі насправді, і не один. Годі про це, залишається лише бути з вірою у «воскресіння» у дуже стислі терміни.
Отже, Христина Дмитренко, на щастя, набирає особисті очки у загальному заліку Кубка світу – 59 балів, 48 місце. На жаль, вона єдина у цьому сезоні з українських біатлоністок, хто здобував залікові очки і, на превеликий жаль, Христина не рухається вперед, а поступається своєму ж графіку показників сезону минулого, який вона закінчила у загальному заліку Кубка світу-2024/25 на 32-му місці. Чомусь знизилася швидкість в прямому і переносному сенсі. Але Христина Дмитренко на загальному тлі кадрової ситуації залишається неодмінною складовою жіночої збірної і наших сподівань. Останньою гонкою вона певним чином це довела – відіграла 19 позицій і фінішувала у топ-35 гонки переслідування Кубка світу в Рупольдингу.
Далі цілий список, кого тренерський штаб у цьому сезоні вже намагався залучати до основної збірної, декого по кілька разів. Найчастіше – Олену Городну та Дарину Чалик, а також Валерію Дмитренко, Лілію Стеблину, Меркушиних Олександру і Анастасію. Настав час остаточно визначатися.
Такі передолімпійські питання і проблеми в українському біатлонному бутті. Звичайно, про все це треба було думати і дбати раніше, але хто ж думав, що треба буде думати. «Корито» є, проте у сенсі спортивних показників, воно «розбите». Це, якщо, за старою звичкою, думати про звитяги і нагороди. Якщо ж йти лише за олімпійським принципом – головне взяти участь – то у цьому буде все гаразд.
Останній перед Олімпіадою,
6-й етап Кубка світу, пройде в чеському Новому Месті 22–25 січня.
Антон КУЩ
