Кваліфікація. Група D
Знаєте, коли пристрасті навколо боротьби у нашій відбірковій групі до чемпіонату світу-2026 вляглися, емоції відійшли і залишився вже спокійний оцінюючий погляд на підсумкову таблицю, то виникла думка – а з чого стільки галасу, шалених почуттів та нервів. Все ж так розташувалося у групі, як і передбачалося відразу після результатів жеребкування відбіркової кваліфікації. Спочатку ж так, майже напевно, й прогнозувалося: французи – перші, ми – другі, ісландці – треті і в кінці Азербайджан. А все через те, що ми не шукаємо простих шляхів, нам самим треба створити на рівному місці проблеми, щоб потім їх наполегливо долати й обов’язково героїчно. Добре, коли вдається.
13 листопада
ФРАНЦІЯ – УКРАЇНА – 4:0 (0:0)
Голи: Мбаппе (55, пенальті; 83), Олісе (76), Екітіке (88).
16 листопада
УКРАЇНА – ІСЛАНДІЯ – 2:0 (0:0)
Голи: Зубков, 83, Гуцуляк, 90+3.
ЖУРАВЕЛЬ В НЕБІ
Франція – Україна – 4:0
Ми в глибині душі розуміли, що для збірної України вирішальним буде не матч у Парижі, а наступний у Варшаві проти команди Ісландії. І все ж, щодо передостаннього матчу групового відбору нашої національної команди у Парижі проти збірної Франції в українських вболівальників був дуже помірний оптимізм на межі з надією на чудесний збіг обставин, а ще можливу ейфорію французьких футболістів. Думалося, мовляв, для них і нічия відкривала прямий шлях на чемпіонат світу-2026, яка їм різниця – станеться оформлення путівки на Мундіаль у матчі з нами чи в наступному, вони переможці групового відбіркового турніру, із цим вже ніхто не посперечається. До слів головного тренера збірної України Сергія Реброва напередодні матчу, що ми ще можемо поборотися за перше місце в групі, звісно, ніхто серйозно не ставився. На жаль для нас, у французьких футболістів відчуття відповідальності, коли ти виходиш на футбольне поле та ще й перед своїми вболівальниками, виявилося на належному рівні. Збірна Франції українському колективу футболістів на чолі з їхнім тренерським штабом не залишила жодних шансів на бодай якусь «халяву» чи випадковість. Власне це було передбачувано, тому шанси на щось позитивне варто було не очікувати, а намагатися створювати своїми силами і можливостями. Що збірна України і її очільники зробили для того, щоб спробувати у цьому чогось досягти? Нічого, від слова зовсім. Хоча Сергій Ребров після матчу запевняв, що наміри на матч з французами були з нашого боку серйозні:
«Чи виконали гравці установку? Першим таймом я задоволений. Ми не планували сідати дуже низько в штрафну площу. Це суперник змусив нас так глибоко оборонятися. Вони часто змінювали напрямок атаки. Після першого тайму ми дійсно були втомленими. Коли ти виходиш на гру і знаєш, що матч не так багато вирішує, гравці розуміли: головне – вистояти».
Таке вже в нас було. У матчі-відповіді минулої Ліги націй проти збірної Бельгії ми теж намагалися «вистояти». Як і тоді, тепер з французами, у другому таймі «автобус» перед своїми воротами збірної України було «розтрощено» ущент.
Немає жодного сенсу переказувати як нам забивали і як могли забити ще. Це вже буде садомазохізмом. Просто гола, суха, неупереджена і промовиста статистика матчу.
Загалом збірна Франції здійснила 25 ударів у ворота, 10 з яких – у площину. У відповідь на це Анатолій Трубін здійснив шість сейвів, пропустивши лише чотири м’ячі, один з яких – пенальті Мбаппе.
Натомість збірна України здійснила лише один удар у матчі з Францією, не влучивши в площину воріт. Його автором став Єгор Назарина на 49-й хвилині, що прийняв м’яч у карному майданчику після кутового. Однак удар не становив загрози для воріт суперника, оскільки його заблокував Дайо Упамекано. Назарина впав після контакту із захисником. Цей епізод арбітр не зафіксував як порушення правил, однак переглянув у системі VAR, перервавши гру. Суддя не виявив підстав для пенальті – першим на м’ячі був Упамекано, а Назарина влучив йому у ногу.
Це практично все, що футболісти збірної України напрацювали у матчі з французами за 90+ хвилин гри.
Внаслідок цього, як підрахували експерти, команда України повторила свій антирекорд – з 2022 року це третій матч для українців без ударів у площину. Перед цим матчем у Парижі збірна України не завдавала ударів у площину воріт у матчах проти Англії у кваліфікації чемпіонату Європи (0:2) в березні 2023 року та проти Шотландії (0:3) в груповому етапі Ліги націй у вересні 2022-го. В обох поєдинках українці завдали бодай по три удари в бік ворота, а не один, як цього разу.
Звичайно, є розуміння, що все зберігалося на наступний матч з Ісландією, зрештою це і дало свої плоди. Ясно, що задіяний був напіврезервний склад. Але ж це національна збірна, там не повинно бути випадкових людей, які разом з тренерським штабом не здатні постояти, як не за результат, то хоча б за гідність своєї команди.
Важко у такому матчі виокремити когось кращого із наших. Попри це, найкращим гравцем матчу уболівальники визнали голкіпера Анатолія Трубіна. За нього віддали свої голоси 64% опитуваних, за принципом – дякуємо, що не сталося гірше.
СИНИЦЯ В РУКАХ
Україна – Ісландія – 2:0
Про цей матч української команди можна, із зрозумілих причин та відповідним настроєм, поговорити розлогіше і детальніше.
Обережний початок. Відповідальність тиснула на обидва колективи. Збірна України – повільне пересування, без швидкості, все перекривалося. Довгі закидання на Владислава Ваната «перекушувалися» захисниками Ісландії. Подумалося: треба пришвидшуватися, грати в дотик, відкриватися на швидкості.
В ісландців теж все розмірено, без поспіху, їх влаштовувала нічия. Як потім з’ясувалося, найгрізнішою зброєю від них були стандарти. Перший неприємний момент біля наших воріт стався після кутового. Не було акцентованої атаки, але коли м’яч хаотично стрибає біля воріт, це діє на нерви.
Атмосфера трималася спокійна, але напружена. Подумалося: як було б здорово якби нас влаштовувала нічия.
Ісландці особливо не намагалися активуватися, більше прагнули заважати діяти так українцям. Часом гості намагалися для цього високо пресингувати. Переважно це давало результат – наші натужно передавали м’яч один одному, повільно рухаючись до половини поля суперника. Потім в ісландців цей прийом ставав все менш ефективним через швидші дії українських футболістів, які стали діяти динамічніше, особливо через фланги, бо центр був «забетонований». І почали виникати моменти. Спочатку через правий фланг. Юхим Конопля змістився з нього вздовж лінії карного майданчика до центру і завдав удару. Не вийшло вдарити як слід. Але потім цей самий трюк повторив Віктор Циганков і потужний удар прийняла поперечина ісландських воріт. Питання сантиметрів, воротар був безсилий.
Потім уже з лівого флангу на удар двічі заходив Олександр Зубков, але удари не вдавалися. Подумалося: якби така ефективність нашим ударам, як була в Рейк’явіку, ми б уже вели 3:0.
Ще подумалося: ісландці на максимумі грають другий матч поспіль, фізичний стан у більшості наших футболістів має бути кращим. Мабуть, так і було. Кінцівку тайму збірна України провела переважно у своїх атаках. Виникали перспективні моменти. Але, на жаль, у вирішальні миті виходу на гольові варіанти дуже часто українських футболістів підводила точність і вивіреність у передачах. Найкращим у збірній України у першому таймі був Циганков.
Другий тайм очікувався з оптимізмом. І хвилюванням. Все в напрузі.
Як не дивно, другий тайм активніше почали ісландці. І створили гольовий момент. Знову програли ми другий поверх, але удар головою у суперника не вийшов належним чином, Трубін без питань впорався з цією загрозою.
Знову чомусь розмірено наші почали передавати м’яч один одному, повернувшись на тихохідство дій. Тренер ісландців, схоже, у перерві завів своїх гравців, можливо, відчуваючи, що весь час тайму вони не витримають. А Ребров, схоже, заспокоїв і похвалив команду, закликавши методично діяти в тому ж руслі. Переможців не судять, ця тактика принесла успіх, але й забрала купу нервових клітин і у вболівальників, і у тренерського штабу без сумнівів теж.
Сюжетна лінія другого тайму знову ніби відтворювала перший. Після сплеску активності ісландці поступово збавляли свій ігровий темп. Було очевидно, що гості «підсідали». Все ж на користь збірній України пішла економія сил й емоцій у попередньому матчі з Францією, попри його сумний підсумок. Цього разу пішли на користь і більшість замін від українського тренерського штабу. В останні 15 хвилин гра перейшла в тиск на одні ворота, а на 82-й хвилині українці мали забивати. Втома ісландців, які перед тим вигравали всі верхові дуелі, дозволила Роману Яремчуку впритул завдати удару головою і, після сейву воротаря, добивати ще ногою. Голкіпер і цього разу лежачи впорався. Але це був, як виявилося, уже не дзвіночок, а дзвін над воротами збірної Ісландії.
Кутовий, за хвилину від згаданого попереднього епізоду, виявився для них вже «роковим». Знову Циганков (визнаний вболівальниками кращим у матчі), його подача, продовжив політ м’яча на дальню штангу Олексій Гуцуляк, і Зубков невідпорно головою (де він так навчився?) спрямував у протихід воротарю м’яч від стійки у ворота. Такі не беруться.
А потім, рішучі індивідуальні дії призвели до остаточної переможної крапки. Гуцуляк наважився взяти на себе ініціативу, і був винагороджений – рикошет після удару призвів до закриття теми протистояння у цьому двобої.
Але особливо треба відзначити героя, хоча це і є його місія за специалізацією на полі, Анатолія Трубіна. Його неймовірний сейв на 77-й хвилині за рахунку ще 0:0 відкрив можливість збірній України рухатися до перемоги. Цей епізод, мабуть, був вирішальним у всьому матчі.
Відбірковий турнір збив нашу початкову якусь самовпевненість, довів нервово, але переконливо, що треба діяти на максимумі від початку і до закінчення, і з кожним суперником, і у кожному матчі. Гадаю, такий досвіду збірній Україні і її очільникам стане у майбутньому в нагоді. Добре те, що добре закінчується. А наш похід на омріяний чемпіонат світу насправді тільки починається.
ПІСЛЯМОВА
«Була зима, настало літо…», ну і ясно було в минулі часи, кому треба було дякувати за це. Я до того, що позитивні емоції, втіха, задоволення – це добре, це потрібно, щоб з впевненістю дивитися уперед. Але, навряд чи воно стимулюватиме, коли переросте у безмежну ейфорію. Ейфорію від виконаної необхідної роботи, не будемо повертатися до деталей з якими зусиллями, вирішення поставленого першого завдання, яке від початку просто зобов’язані були вирішувати.
«Дякуємо за це». Так, ніби ми не лише на півдорозі до головної мети – виходу до чемпіонату світу-2026, а вже досягли там фіналу. Хоча подякувати ЗСУ було б варто, бо їхніми зусиллями це все, що відбувається, просто стає можливим. Ну, і окрема пролунала подяка Володимиру Зеленському, що у вирішальних матчах не підвів, а то б хто знає як воно без цього.
Сергій Ребров, головний тренер збірної України (у своїй сторінці в інтернеті):
– Хочу щиро подякувати всім українцям!
Сьогоднішня перемога – це не просто результат. Це ваша віра, ваші емоції, ваші голоси, які ми відчуваємо незалежно від того, де граємо. Ми завжди говоримо з хлопцями в роздягальні: коли за нами країна – ми не маємо права грати інакше. Дякую журналістам і всім, хто критикував нас чесно і по суті.
Окрема подяка Президенту України Володимиру Зеленському та Офісу Президента. Ми постійно відчуваємо вашу підтримку – не у великих словах, а в конкретних діях. Вашу підтримку відчуває вся команда. Це дуже важливо відчувати, що саме зараз ми всі як одне ціле.
Всі разом ми Єдина Україна. Всі разом ми сильніші і готові досягати великих цілей.
Повірте, я не з «ложкою дьогтю», з однієї простої обставини, що «бочки меду» ще немає. Якраз поки що є «ложка меду», яку тепер варто примножити до «казанка», а про «бочку» тоді вже мріяти далі. Просто хочеться, щоб ми «не перегоріли від щастя», коли робота ще не закінчена, а перебуває у вирішальній стадії і вимагає ще нових зусиль і вже без права на помилки. Щоб потім не сталося – «було літо, а прийшла зима», і тоді уже ніхто ніби й не відповідальний. Хіба що Зеленський та Офіс Президента.
Тому, після приємної втіхі від досягнення початкового результату, тепер на часі зібратися і вже сконцентруватися на успішному подоланні подальшого шляху до головної мети. Надіємось і віримо, що кращі поєдинки у збірної України та її тренерського штабу ще попереду. Тут ми всі єдині!
Роман СЛАВЕНКО