Дивізіон В. Група 1
Ось і настав для збірної України момент, коли усі «мости спалені», дискусії, роздуми і розмови закінчені. Момент, який вимагає єдино прийнятного результату. Від нього залежатиме істина – на що наша національна команда заслуговує у підсумку на даному етапі. Таку ситуацію ще називають – момент істини.
16 листопада
ГРУЗІЯ – УКРАЇНА – 1:1 (1:0)
Голи: Мікаутадзе (76) – Квіркелія (7 автогол).
19 листопада
АлбаниЯ – УКРАЇНА – 1:2 (0:2)
Голи: Байрамі (75 з пенальті) – Зінченко (5), Яремчук (10).
Якщо характеризувати збірну України загалом, не вдаючись до перегляду окремих матчів чи подій у них, ловиш себе на думці, що цій команді зразка Сергія Реброва бракує певної ідейної концепції, ігрової цілісності і свого напрацьованого та ефективного стилю гри. Вибачте за набір таких дуже розумних термінів, зараз поясню думку простіше.
Я не пригадую, якщо й було, то рідкісне явище, коли б збірна України, принаймні, що протягом останнього року, виходила на футбольне поле з чіткою установкою на гру, нав’язувала свій план супернику і методично та незворотньо його реалізувала. Ситуація, коли говорять – переконливо і без варіантів. Я розумію, що у суперника, а він може бути не менш фаховим, є свій план, свої аргументи і можливості впливу на розвиток подій. Ну, добре – «коса на камінь, іскри летять», доводимо, що ми сильніше. «Камінь» ще може, а «іскр» не бачу, навпаки, якась приреченість, мовляв, ми постараємось, а там як буде, так і буде. Діємо за ситуацією, «як карти ляжуть», або «як бог дасть». В разі чого, скажемо не пощастило. Поступово переходимо до матчу другого кола відбіркового турніру зі збірною Грузії.
ГРУЗІЯ – УКРАЇНА
Матч – яскравий приклад, коли не збірна України володар ситуації, тримаючи її під своїм контролем, а обставини чи випадок має суцільний вплив на всю подальшу нашу поведінку на футбольному полі. Швидкий, на 7-й хвилині, гол у ворота господарів. Знову ж таки, зауважте, не в результаті якоїсь відпрацьованої технічної і злагодженої комбінації. Так само, до речі, як і в першому виграшному матчі з Грузією, переважно через відчайдушні індивідуальні дії одного окремо взятого футболіста. Це теж може бути твоїм «козирем» у грі. І добре, коли в твоєму складі є такий «шибайголова», як Михайло Мудрик, що оборонці можуть ухопити лише вітер від його ніг. Грузини так і не пристосувалися до його швидкого нахабства. Це дало результат. Але результат станом на 7-му хвилину 90-хвилинного дійства, а нам вже захотілося, щоб це стало підсумком всього матчу. За це й трималися з усіх сил, поки суперник рахунок на 76-й хвилині не зрівняв. На післяматчевій прес-конференції Сергій Станіславович клятвенно переконував, що наш тренерський штаб не давав вказівку грати на утримання рахунку, відсидюючись в обороні. Щиро віримо, а чому ж тоді навпроти не дали вказівку включити швидку і агресивну контргру, як відпрацьовували на тренуваннях (надіюсь)? Мовчання – знак згоди, подумали футболісти і продовжували триматися за такий омріяний результат.
Події після 76-ї хвилини матчу наочно показали, що все можна було, як постаратися і захотіти, закінчити до 76-ї хвилини поєдинку. Грузинські футболісти відчули свою «велич», побігли здобувати перемогу. Це ледь господарів не згубило, бо й українські гравці згадали, що приїхали за перемогою. І виявилося, що оборона Грузії зовсім не моноліт. І, хоча загалом, гра була нічийною, якщо усе звести докупи, але команда України мала вигравати. Повний провал захисту збірної Грузії призвів до двох ігрових «пенальті» поспіль у їхні ворота вже в компенсований час матчу. Роман Яремчук ідеально вивів на удар в аккурат з «точки» Олександра Назаренка, пригадуєте, поруч нікого, тільки попереду на лінії воріт маячить фігура голкіпера. Олександр влучив, у голкіпера. Після сейву, на друге ігрове «пенальті» підоспів Олексій Гуцуляк – не гірше за Назаренка влучання у воротаря. Так Житомир міг, але не приніс Україні перемогу. Мабуть зіграли психологія і брак досвіду холоднокровності на такому рівні в такі моменти. До речі, всі троє, задіяні в нашій найгострішій атаці за весь матч, вийшли вже на заміну, двоє (Яремчук і Назаренко) вже після пропущеного нами м’яча. А якби раніше?
Ось так, збірна України за обставинами могла і тріумфувати. Справді, не знаєш чого чекати на нашу команду і як «карта ляже».
По закінченню матчу Грузія – Україна Сергій Ребров подякував своїм футболістам за самовіддачу:
– Я вдячний гравцям за ту самовіддачу, яку вони показали. На такому важкому полі було непросто щось створювати. Але з таким високим браком дуже важко грати. Особливо проти такого суперника, як Грузія, коли вона грає вдома, маючи велику підтримку. На жаль, ми не втримали результат. Ми могли вирвати перемогу, забити м’яч наприкінці. Маємо те, що маємо.
Після матчу вболівальники збірної України обрали найкращого українського гравця поєдинку в Батумі. Визнання отримав Михайло Мудрик, який взяв участь у єдиному голі українців у цьому матч.
АЛБАНІЯ – УКРАЇНА
Скажу відверто, за підсумками першого тайму, а особливо його першої чверті цього поєдинку, прийшла думка, що той на початку загальний вступ до всього матеріалу щодо гри збірної України, написаний ще до матчу Албанія – Україна, доведеться відкоригувати. На жаль, що відбувалося на протязі усього матчу до його закінчення, підтвердило правомірність саме таких оцінок.
Албанці з перших хвилин матчу віддали м’яч та ініціативу збірній Україні. І дуже швидко поплатилися за це, українцям навіть не знадобилося докладати особливих зусиль. Дали пробити із меж карного Роману Яремчуку, після рикошету Олександр Зінченко без перешкод і влучно переправив м’яч у кут воріт. Днями подібне ми вже проходили в Батумі. Історія повторюється? Ну, не можуть «карти вдруге поспіль випасти із наших рук». Лічені хвилини знадобилися, щоб це сподівання ще більше укріпилося. Все було дуже просто в оточенні розгублених початковою невдачею албанців – Георгій Судаков навісив, Юхим Конопля, легко перегравши опонента, скинув головою м’яч під завершення Роману Яремчуку. В Романа не було шансів не забити з відстані у менше метра. Ось, що означає розвивати успіх, поки суперник у легкому шоці.
Після 15-ї хвилини албанці потрохи відійшли. Вже м’яч більше у них. Збірна України вже менше акцентується на атаці. Цікаво. Насправді нічого цікавого до перерви у матчі не відбулося.
А ось про цікаво можна було говорити з перших хвилин другого тайму. Албанці вийшли з рішучим настроєм.
І почалося щось схоже на тиск на наші ворота. Без гольових моментів, але й в грузинів у попередньому матчі до пори до часу їх не було. Таки змусили українці зробити аналогію із тим поєдинком. Проте тут ми хоч намагаємось відповідати, б’є по воротах Судаков, є вибігання в швидкі контратаки. Але скільки раптом з’явилося простих помилок, браку у збірної України. Ніби на другий тайм у нас вишли зовсім інші гравці. Або ми вже відсвяткували перемогу.
А господарі володіють ініціативою, пристрілюються. Ми знову граємо виключно від результату на табло? І догралися! Албанці кількість перетворили в якість, точніше спочатку в пенальті, а потім у гол.
Все змінилося. Як же легко албанці дістаються до нашого карного майданчика, а там вже може статися що завгодно, як неприємно для нас уже один раз сталося.
У збірної України в атаці вже майже нічого не виходить, та й атак майже не стало. Окрім, знов аналогії із Грузією, ударна позиція Назаренка і сейв від воротаря вже в компенсований час. Останні секунди все-таки лічилися на нервах.
Це просто щось неймовірне. Футболісти, тренерський штаб, Сергій Ребров абсолютно не можуть впоратися контролювати події і, в разі потреби, ефективно впливати на них. «Як карти ляжуть». Цього разу лягли так, як треба нам. У збірної України з’явився шанс піднятися до елітного дивізіону А Ліги націй через матчі плей-оф із третьою командою однієї із груп А. Національну команду очікує ще один момент. Питання з істиною залишається відкритим.
Після завершення протистояння українська фанати обрали Лева матчу збірної України. Ним став автор першого забитого м’яча Олександр Зінченко. Олександр на матч із албанцями вийшов із перших хвилин. Після свого гола Зінченко дістав футболку з номером 1000, нагадавши всім, що вже 1000 днів триває повномасштабна війна на території України, яку розпочав агресор.
Роман СЛАВЕНКО